ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 року м. Київ справа № 800/447/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравцова О.В.,

суддів Голяшкіна О.В.,

Гончар Л.Я.,

Єрьоміна А.В.,

Шведа Е.Ю.,

секретар судового засідання Корінець Ю.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Біркіної А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

9 серпні 2016 року ОСОБА_4 (надалі також - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі - Комісія, ВККС, відповідач), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 7 липня 2016 року про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про його звільнення з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за порушення присяги судді.

Позовну заяву обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. На думку позивача, Комісія позбавила його права приймати участь в розгляді дисциплінарної справи, окрім того зазначив, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги, зокрема і відповідач, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Проте, в оскаржуваному рішенні Комісія надала оцінку саме постанові, якою позивач визнав гр. ОСОБА_6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КупАП).

Представником Комісії до суду були подані письмові заперечення, в яких зазначено, що позивач був повідомлений про усі засідання щодо розгляду його дисциплінарної справи (5 лютого 2015 року; 24 лютого 2015 року; 24 березня 2015 року; 13 травня 2015 року; 28 травня 2015 року; 22 вересня 2015 року; 29 жовтня 2015 року; 7 липня 2016 року), однак на жодне із вказаних засідань не з'явився. Окрім того, ОСОБА_4 скористався правом на захист своїх законних інтересів та надав Комісії письмові пояснення.

Окрім того, в запереченнях вказувалось, що під час розгляду справи № 369/22/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_6, позивач не виконав, передбачених статтею 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обов'язків справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватись присяги судді.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечила, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи та подані документи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні сторін у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

7 жовтня 2005 року Указом Президента України «Про призначення суддів» № 1429/2005 ОСОБА_4 призначений суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області.

2 грудня 2010 року постановою Верховної Ради України № 2759-VI позивач обраний на посаду судді безстроково.

4 січня 2014 року у провадження позивача надійшов матеріал відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за статтею 122-2 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 січня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, призначено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.

3 лютого 2014 року постановою Апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції змінено. Накладено на ОСОБА_6 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 місяці.

6 березня 2014 року до Комісії звернувся народний депутат України Петренко П.Д. та громадянин ОСОБА_6 із депутатським зверненням та скаргою щодо поведінки судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В., пов'язаної з прийняттям постанови від 8 січня 2014 року за результатами розгляду адміністративного матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за статтею 122-2 КУпАП.

Заявники зазначали, що суддею ухвалено відповідне рішення за відсутності в матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували вину особи у скоєнні правопорушення.

Окрім того, ОСОБА_6 вказав, що його було позбавлено права на захист, оскільки йому не було надано можливості скористатися правовою допомогою фахівця у галузі права та неналежним чином не повідомлено про день, час судового засідання з розгляду адміністративного матеріалу.

19 березня 2014 року членом ВККС, за результатами перевірки даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно позивача, складено висновок, яким Комісії запропоновано відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В.

3 квітня 2014 року Комісія своїм рішенням № 997/дп-14 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. за зверненням народного депутата України Петренка П.Д. та за зверненням ОСОБА_6

Розгляд даної дисциплінарної справи стосовно позивача призначався на:

- 5 лютого 2015 року

- 24 лютого 2015 року

- 24 березня 2015 року

- 13 травня 2015 року

- 28 травня 2015 року

- 22 вересня 2015 року

- 29 жовтня 2015 року

Позивач на вказані засідання не з'являвся, хоча, як вбачається з матеріалів справи, був повідомлений належним чином.

У зв'язку з неприбуттям позивача на засідання Комісії 7 липня 2016 року розгляд дисциплінарної справи відбувся за його відсутності.

7 липня 2016 року Комісія рішенням № 1381/дп-16 направлено рекомендацію для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. з посади судді за порушення присяги.

Не погоджуючись із вищенаведеним рішенням Комісії, позивач звернувся до суду.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведена правомірність рішення від 7 липня 2016 року № 1381/дп-16 з огляду на наступне.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що суддя Лисенко В.В. порушив присягу судді, оскільки при розгляді справи № № 369/22/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за вчинення адміністративного правопорушення, істотно порушив приписи процесуального закону.

Колегія суддів не погоджується з висновками Комісії.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення визначено статтею 246 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частинами першою, другою статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначені статтею 268 КУпАП, зокрема особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 221 КУпАП справа про адміністративне правопорушення, передбачена статтею 122-2 КУпАП, розглядається суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів .

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В оскаржуваному рішенні, обґрунтовуючи упередженість судді, Комісія зазначає, що позивач не забезпечив належним чином повідомлення ОСОБА_6 про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, порушив його право на захист та визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП лише на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, складеного з численними порушеннями вимог чинного законодавства.

Однак, дослідивши в судовому засіданні справу № 369/22/14-п, судом встановлено, що особа, яка була притягнута до адміністративної відповідальності, були присутня під час розгляду даної адміністративної справи та надавала пояснення. Клопотання чи заяви ОСОБА_6 щодо надання юридичної допомоги в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, висновки Комісії щодо порушення прав ОСОБА_6 на захист та його неналежне повідомлення про місце і час розгляду справи є необґрунтованими.

Отже, доказів злочинного наміру або грубої недбалості чи навмисного порушення закону суддею Лисенко В.В. при вирішенні адміністративної справи відповідачем не надано.

Також колегія суддів зазначає, що Комісією в оспорюваному рішенні дана оцінка процесуальним діям судді щодо розгляду конкретної судової справи, що є перевищенням її повноважень, перебиранням на себе функцій суду апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України обґрунтовує такі свої висновки наступним.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Частиною першою, другою статті 55, пунктом 14 частини першої статті 92, частиною першою статті 127 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів.

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.

Визначені в Конституції України положення стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та зумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 126, частини першої статті 129 Основного Закону України, частини першої статті 6 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції від 19 грудня 2013 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 2453-VI) незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, і є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, не пов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини першої статті 91 Закону № 2453-VI наділена повноваженням розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 січня 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за дії, передбачені статтею122 - 2 КУпАП, зміст якої безпідставно оцінювався відповідачем, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не скасована, змінена апеляційним судом лише в частині строку позбавлення права на керування транспортними засобами. Отже, в частинні визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, вищенаведена постанова була законною.

Частиною другою статті 87 Закону № 2453-VI встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми випливає, що законодавець не лише прямо передбачив можливість компетентного органу обирати вид дисциплінарного стягнення до суддів, але й визначив критерії, які повинні враховуватися під час такого вибору. При цьому такі критерії повинні враховуватися в усіх випадках, коли суддю належить притягнути до дисциплінарної відповідальності. Також є очевидним те, що рекомендація щодо внесення подання про звільнення судді за своїми наслідками для порушника є більш тяжким видом дисциплінарної відповідальності, ніж догана, і застосовується за більш тяжкі порушення.

В судовому засіданні було встановлено, що за 10 років своєї роботи суддя Лисенко В.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Однак, при вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Комісія взагалі на обговорювала особу судді, можливість застосування до судді Лисенка В.В. іншого дисциплінарного стягнення, крім звільнення за порушення присяги судді, і обрала найсуворіше із встановлених законом стягнень.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про визнання незаконним рішення Комісії від 7 липня 2016 року № 1381/дп-16 та таким, що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись статтею 18, 159-163, 171-1 КАС України -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 7 липня 2016 року № 1381/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича з посади за порушення присяги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді