ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/8589/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання дій неправомірними,

за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року,

встановив:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області щодо відмови у зарахуванні їй періоду навчання до страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язати відповідача зарахувати позивачу половину періоду заочного навчання з 1 вересня 1990 року по 1 лютого 1996 року у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого до страхового стажу при призначенні пенсії за вислугу років.

Позов мотивовано тим, що у позивача наявний необхідний стаж (21 рік 10 місяців 21 день) для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області щодо відмови ОСОБА_4 у зарахуванні навчання у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого до страхового стажу при призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язано відповідача зарахувати позивачу половину періоду заочного навчання з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого до страхового стажу при призначенні пенсії за вислугу років.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що стажу роботи позивача в прокуратурі Закарпатської області з 10 січня 1995 року до 22 травня 2013 року та в Генеральній прокуратурі з 25 березня 2013 року до 18 березня 2014 року (19 років 2 місяці та 10 днів) недостатньо для призначення пенсії за вислугою років, а половина періоду заочного навчання з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого та період роботи в Закарпатській обласній прокуратурі з 1 вересня 1995 року до 1 лютого 1996 року не підлягають до зарахування, оскільки у цей період позивач не мала вищої юридичної освіти.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 18 березня 2014 року ОСОБА_4 звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області листом від 17 квітня 2014 року № 5366/12 відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з тим, що стажу позивача (19 років 2 місяці 10 днів), що відповідає періоду роботи в прокуратурі Закарпатської області з 10 січня 1995 року до 22 травня 2013 року та в Генеральній прокуратурі з 25 березня 2013 року до 18 березня 2014 року недостатньо для призначення такої пенсії, а період заочного навчання у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року частково дублює період роботи в Закарпатській обласній прокуратурі з 10 січня 1995 року, а тому не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Записами у трудовій книжці позивача та довідкою Генеральної прокуратури України від 25 березня 2014 року № 11/1-48-14 підтверджується, що ОСОБА_4 працювала старшим прокурором відділу правової допомоги управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Головного управління міжнародно-правових, зв'язків та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України з 22 жовтня 2013 року (наказ від 22 жовтня 2013 року № 1402ц). Стаж позивача, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на 17 березня 2014 року становить 21 рік 10 місяців 21 день, з них: половина періоду навчання (заочно) в Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року (2 роки, 8 місяців, 15 днів); період роботи в прокуратурі Закарпатської області з 10 січня 1995 року до 22 травня 2013 року (18 років 4 місяці 12 днів); період роботи в Генеральній прокуратурі України з 23 травня 2013 року по теперішній час (9 місяців, 24 дні).

Позивач з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року навчалась у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого, а з 10 січня 1995 року по теперішній час працює в органах прокуратури України, що підтверджується записами у трудовій книжці серії БТ-I № 1599580.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до стажу, який дає право на пенсію відповідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», необхідно зарахувати весь період роботи позивача, оскільки статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено будь-яких обмежень щодо форми навчання при зарахуванні навчання у вищому навчальному закладі до стажу роботи, а відтак немає підстав для неврахування половини періоду заочного навчання у вищому навчальному закладі при призначенні пенсії за вислугу років. Твердження відповідача, що період навчання позивача на заочній формі не включається в стаж роботи, є беззмістовним та не знаходить свого підтвердження в чинних законодавчих нормах.

Проте погодитися з висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців.

У розумінні частини п'ятої статті 50-1 Закону № 1789-XII до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою. Час роботи на цих посадах осіб, які на той час не мали вищої юридичної освіти, не повинен зараховуватися до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

До вислуги років, яка дає право на пенсію, згідно з цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (частина 6 статті 50-1 Закону № 1789-XII).

Вирішуючи спір, суди не врахували, що «трудовий стаж», «спеціальний стаж» та «вислуга років» - це не тотожні за змістом поняття.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, тощо.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Стаття 51 Закону № 1788-XII передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону № 1789-XII.

Отже, навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки, крім вищезазначеного, закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років держслужбовця з наявністю вищої освіти.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року (справа № 279/4960/14а).

За таких обставин, коли Закон № 1789-XII (частина 6 статті 50-1) чітко передбачає, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно із цією статтею, зараховується час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, а в період з 1 вересня 1990 року до 1 лютого 1996 року ОСОБА_4 не відносилася до таких осіб, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим та виходячи з приписів статті 229 КАС України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити.

Скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Загородній А.Ф.

Заїка М.М.