ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/39750/13

К/800/39755/13 К/800/36505/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню,

провадження в якій відкрито за касаційними скаргами

ОСОБА_4 на ухвалу та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року,

та Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області. Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині стягнення заборгованості по довічному грошову утриманню за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року та компенсації у зв'язку з порушенням строків його сплати та позовну заяву в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період червень-грудень 2005 року залишено без розгляду.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України та зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_4 70 975,75 гривень заборгованості по заробітній платі. В решті позовних вимог відмовлено.

У поданих касаційних скаргах, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач, ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та ухвалення нової постанови про задоволення позову в повному обсязі, а Державна судова адміністрація України - про скасування судових рішень та ухвалення нової постанови - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Державної судової адміністрації України підлягає задоволенню, а ОСОБА_4 частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 18 березня 2004 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області та в період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року отримував заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень прийнято постанову № 513 від 30 червня 2005 року «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 1 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Постановою Кабінету Міністрів України 30 червня 2005 року № 514 установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці суддів", яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

При цьому, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності не з 1 червня 2005 року, а з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання даної постанови Кабінету Міністрів України, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Проте, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року у відповідність до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року № 514, суди попередніх інстанцій помилково застосували зазначені постанови частково, лише в частині розміру посадового окладу позивача, і не врахували при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514 крім розмірів посадових окладів встановлено, що преміювання Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України здійснюється щомісяця в розмірі до 10 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; зазначеним посадовим особам надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288, не встановлюється, преміювання відповідно до зазначеної постанови не здійснюється.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови № 865 був викладений у такій редакції: «Ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Зазначеними Указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені Укази Президента України втратили чинність з 1 січня 2006 року.

Таким чином, Кабінет Міністрів України з 1 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 1 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених Указів Президента України в частині оплати праці суддів.

Враховуючи викладене, заробітна плата суддів з 1 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 1 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 1 червня 2005 року - відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача на належну заробітну плату.

Що стосується оскаржуваних рішень в частині стягнення заборгованості по довічному грошову утриманню за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року і компенсації у зв'язку з порушенням строків його сплати, то судами встановлено, що позивач звернувся з позовом лише 24 листопада 2008 року, хоча грошові кошти він отримував упродовж 2005 року та йому було відомо розміри належних йому виплат, відповідно до діючого на той час законодавства, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо застосування строку звернення до суду із частиною позовних вимог про стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, то рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 227, 229, 232 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року залишити без змін.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников