ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"20" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/55676/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С.,суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,
за участю: позивача - ОСОБА_4,
представника позивача - ОСОБА_5,
представника відповідача і третьої особи Виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області Міщанюка О. А.,
третьої особи - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дубенської міської ради Рівненської області, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області, треті особи: Виконавчий комітет Дубенської міської ради Рівненської області, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій,
встановив:
ОСОБА_4 звернулася з позовом до Дубенської міської ради, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області про визнання незаконним і скасування пункту 2 рішення Дубенської міської ради від 22 лютого 2013 року № 2166, зобов'язання Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області утриматися від вчинення дій, пов'язаних із скасуванням дозволу на виконання будівельних робіт від 12 березня 2009 року № 187.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Дубенської міської ради від 22 лютого 2013 року № 2166; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В запереченнях відповідач просив залишити скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника, представника відповідача та третьої особи - Виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, третьої особи ОСОБА_7, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 червня 2008 року № 542 дозволено ОСОБА_4 будівництво торгового центру "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місці існуючого павільйону на АДРЕСА_1.
Рішенням Дубенської міської ради від 22 лютого 2013 року № 2166: п. 1 - зупинено розгляд звернення ОСОБА_4 щодо надання земельної ділянки в оренду для обслуговування будівельного майданчика для будівництва торговельного центру "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1; п. 2 - скасовано рішення Виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 червня 2008 року № 542.
Не погоджуючись з цим рішенням ради, позивач звернулася до адміністративного суду.
Відмовляючи в позові, під час нового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Колегія суддів не погоджується з висновками судів.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2014 року (справа № 21-438а14) зазначила наступне.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно із частиною дев'ятою статті 59 цього Закону рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Окрім цього, в Рішенні № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, Верховний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення Виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 червня 2008 року № 542 є актом індивідуальної дії, за яким у позивача виникли правовідносини.
Враховуючи, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верхового Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що оскарженим рішенням відповідач скасував ненормативний правовий акт одноразового застосування, яке вичерпав свою дію фактом його виконання з порушенням Закону.
Щодо пункту 1 спірного рішення відповідача про зупинення розгляду звернення ОСОБА_4 щодо надання земельної ділянки в оренду для обслуговування будівельного майданчика для будівництва торговельного центру "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_1, то колегія суддів касаційної інстанції вважає, що він не є перепоною для реалізації права позивача, оскільки є похідним від рішення щодо скасування попереднього акту.
Вимога, яка стосується зобов'язання Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області утриматись від вчинення певних дій, є за своєю природою вимогою передчасною, тому задоволенню не підлягає.
Ураховуючи те, що висновки судів першої та апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, ґрунтується на не правильному застосуванні норм матеріального права, скаргу позивача слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування пункту 2 рішення Дубенської міської ради від 22 лютого 2013 року № 2166 скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати незаконним і скасувати пункт 2 рішення Дубенської міської ради від 22 лютого 2013 року № 2166 щодо скасування рішення Виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 червня 2008 року № 542 «Про надання дозволу ОСОБА_4 на будівництво торгового центру «ІНФОРМАЦІЯ_1» на місці існуючого торгового павільйону на АДРЕСА_1».
В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: