ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року м. Київ справа № 800/30/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Зайцева М.П.,

суддів: Ланченко Л.В.,

Олендера І.Я.,

Приходько І.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача - Нарольської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7, позивач) звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, відповідач) від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. за порушення присяги" (далі - рішення ВРЮ).

Позивач зазначив, що рішення ВРЮ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не вирішено питання про застосування строків, в межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушено його права на справедливий та неупереджений розгляд справи. Стверджує, що ВРЮ перевищено свої повноваження та в супереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів та переглянуто судові рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. Крім того, наголошує про неналежного суб'єкта звернення до ТСК про проведення спеціальної перевірки судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7.

У запереченнях на позов представник відповідача пояснив, що для визначення строків притягнення судді до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за порушення присяги, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", відповідно до якої стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Крім того зазначив, що ВРЮ не здійснює перегляду судових рішень та їх аналізу на предмет правомірності, а лише надає оцінку діям судді при розгляді справи, зокрема, дотримання вимог законодавства щодо об'єктивності та неупередженості.

У судовому засіданні представники позивача вимоги, викладені в позовній заяві, підтримали.

Представник відповідача проти позову заперечив. Зазначає, що спірне рішення ВРЮ є законним, обґрунтованим, а підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України № 22/98-ВР від 15 січня 1998 року "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Частина четверта статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРЮ визначені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлено, що ОСОБА_7 в червні 1987 року обрана народним суддею Ленінградського районного народного суду м. Києва, склала присягу судді у лютому 1991 року.

Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР призначена на посаду судді Ленінградського районного суду м. Києва безстроково.

Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду м. Києва.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді ОСОБА_7. від 21 січня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу Святошинського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8

Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні встановлено наявність передбачених статтею 177 КПК України ризиків, а саме можливість ОСОБА_8 переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також вчинення інших правопорушень.

За наслідками апеляційного розгляду колегія суддів Апеляційного суду м. Києва ухвалою від 6 лютого 2014 року залишила без змін ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. від 21 січня 2014 року, вказавши при цьому, що слідчий суддя врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, всебічно, повно провів судовий розгляд клопотання, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді та зміни запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8, не встановлено.

Також ухвалою слідчого судді ОСОБА_7. від 22 січня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу Святошинського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9

Рішення суду першої інстанції було оскаржене в апеляційному порядку. За результатами розгляду апеляційних скарг Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 31 січня 2014 року скасував ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. від 22 січня 2014 року та застосував до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, заборонивши залишати місце проживання з 20 год. 00 хв. до 7 год. 00 хв. наступної доби.

Апеляційним судом зазначено, що слідчий суддя при розгляді клопотання про застосування ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, та про наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного та обґрунтовано вказав, що більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти наявним у провадженні ризикам. Істотних порушень судом норм КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого, не встановлено. Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків, тому є необхідність для застосування щодо ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу.

Крім того, 24 січня 2014 року слідчим суддею ОСОБА_7 задоволено клопотання старшого слідчого відділу Святошинського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_10

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_19 від 12 лютого 2014 року раніше застосований щодо підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю. Прийняття такого рішення суд обґрунтував встановленими в ході проведення досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням обставинами, в тому числі наявністю постійного місця проживання, позитивною характеристикою та відсутністю судимостей. При цьому зазначив, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_10 злочину, передбаченого частиною другої статті 294 КК України, повністю підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні доказами.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року закрито у зв'язку з відмовою захисника від поданої апеляційної скарги.

Також судом встановлено, що за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 9 червня 2015 року № 42/02-15 визнано в діях судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. під час ухвалення нею вище наведених рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наявність ознак порушення присяги та направлено висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

За результатами розгляду наведеного висновку ТСК, відповідачем прийнято оскаржуване рішення, в обґрунтування прийняття якого зазначено наступне.

Слідчий суддя ОСОБА_7., застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у тому числі рапортом міліціонера-водія МПОР "Беркут" ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_12 від 20 січня 2014 року та протоколом одночасного допиту ОСОБА_8 і ОСОБА_12 від 20 січня 2014 року.

Крім того, застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9, слідчий суддя дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у тому числі рапортом міліціонера штурмового взводу ПМОР "Беркут" ОСОБА_13 від 20 січня 2014 року.

Однак, згідно з пунктом 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС України та відповідно до статті 99 КПК України не входить до переліку документів, які підтверджують наявність чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Тобто відомості, які містились у рапорті від 20 січня 2014 року, не повинні були оцінені суддею ОСОБА_7 як докази обставин, які б свідчили про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Також є неправильним посилання слідчого судді ОСОБА_7. як на доказ, що підтверджує обґрунтованість підозри, на протокол одночасного допиту ОСОБА_8 і ОСОБА_12 від 20 січня 2014 року, оскільки відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 87 КПК України суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, слідчим суддею ОСОБА_7 у всіх трьох випадках не вказано доказів того, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Слідчим суддею не враховано особи підозрюваних, зокрема те, що ОСОБА_8 має молодий вік, зареєстрований та постійно проживає у м. Києві, опікується батьком, який є інвалідом 1-ої групи та потребує постійного стороннього догляду; ОСОБА_14 має місце проживання у м. Києві та місце реєстрації, працює, має вищу освіту, виключно позитивно характеризується, у тому числі й народним депутатом України ОСОБА_15, який виявив бажання взяти підозрюваного на поруки; ОСОБА_10 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий.

Також, слідчим суддею ОСОБА_7 не взято до уваги те, що у протоколах про затримання підозрюваних не було зафіксовано фактичного часу їх затримання, як того вимагають приписи частини п'ятої статті 208 КПК України.

Виходячи з наведених обставин, ВРЮ дійшла висновку, що у судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7, не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення.

У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та протиправність оскаржуваного рішення ВРЮ, виходячи з наступних мотивів.

Зміст присяги судді закріплено частиною першою статті 55 Закону № 2453-VI, з якої випливає, що вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" зазначив, що положення статті 32 Закону № 22/98-ВР залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття "порушення присяги" (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ).

Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ виходила з того, що в діях слідчого судді є ознаки порушення присяги судді, а саме, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий, частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР).

Зазначена норма містить єдиний юридичний склад порушення присяги судді та передбачає сукупний аналіз зазначених ознак.

На думку колегії суддів, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не доведено, що слідчим суддею ОСОБА_7 порушено присягу судді, оскільки не визначено всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву у чесності та непідкупності судових органів.

Слід зазначити, що висновки щодо порушення позивачем присяги судді, ВРЮ обґрунтовує неправильним застосуванням ним кримінального процесуального законодавства.

Частиною другою статті 177 КПК України встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Отже, слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 47 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Таким чином органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Водночас колегія суддів зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

Приймаючи оскаржуване рішення ВРЮ не врахувала стаж роботи позивача на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності вона раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Крім того, представники позивача у суді послалися на неповноважність суб'єкта звернення із заявою про перевірку судді ОСОБА_7.

В своїй заяві від 05 грудня 2014 року №05/1/1-119 вих-14 заступник Генерального прокурора України ОСОБА_18 звернувся до ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції про проведення спеціальної перевірки судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. тільки на підставі Закону України № 1188-VIII від 08 квітня 2014 року "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VIII).

Колегією суддів береться до уваги те, що прокурор представляв сторону обвинувачення у відповідному клопотанні, судове рішення за розглядом якого є предметом перевірки в даному дисциплінарному провадженні, однак своїм процесуальним правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді від 24 січня 2014 року у справі №759/1040/14-к не скористався, з чого можливо зробити висновок про згоду сторони обвинувачення з таким рішенням суду.

Враховуючи зміст оскаржуваного рішення ВРЮ та наданих до суду матеріалів, відповідач не перевіряв повноваження заступника Генерального прокурора України ОСОБА_18 щодо звернення із такою заявою.

Аналізуючи положення Закону України "Про прокуратуру" та Регламенту Генеральної прокуратури України, чинних на час виникнення спірних правовідносин, є підстави вважати, що заступники Генерального прокурора України не наділені правом самостійного звернення з відповідними заявами до державних органів та органів із спеціальним статусом, у тому числі до ТСК, яка діє при ВРЮ.

Представником позивача не надано доказів того, що ОСОБА_18 було окремо уповноважено на звернення до ТСК із заявою щодо перевірки судді.

Отже, ВРЮ, як суб'єктом владних повноважень, не доведено в суді того, що заступник Генерального прокурора України ОСОБА_18 при зверненні до ТСК із заявою про перевірку судді ОСОБА_7. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, відповідачем не надано належної оцінки наведеному зверненню заступника Генерального прокурора України ОСОБА_18 до ТСК, яке всупереч частини четвертої статті 83 Закону України № 2453-VI від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2453-VI) не містило відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а тому, у ТСК були усі підстави для відмовити у розгляді такого звернення.

Адміністративне судочинство вирішує спори "особи проти держави" і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Однак представники відповідача у суді усіх доводів позивача обгрунтовано не спростували та не довели правомірність рішення ВРЮ.

Аналізуючи наведені норми, враховуючи викладені обставини та висновки, колегія суддів вважає, що рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. за порушення присяги" є незаконним і підлягає скасуванню.

Оскільки судова колегія прийшла до висновку про незаконність рішення ВРЮ та непідтвердження в діях судді ОСОБА_7. наявності порушення присяги судді, то підстав для застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, про що зазначають представники позивача, суд не вбачає.

З урахуванням наведеного, викладені в позовній заяві обставини є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7 - 9, 18, 159 - 163, 167, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_7. за порушення присяги" .

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

Л.В. Ланченко

І.Я. Олендер

І.В. Приходько

Ю.І. Цвіркун