ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/29170/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Донець О.Є.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі за позовом прокурора Сокальского району Львівської області до Сокальської міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення,-

в с т а н о в и л а :

В червні 2012 року прокурор Сокальського району Львівської області звернувся до суду з позовом про скасування рішення Сокальської міської ради Львівської області № 14 від 17.01.2012р. «Про внесення змін в рішення та відміну рішення сесії Сокальської міської ради».

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 рішення Сокальської міської ради №14 від 17.01.2012 року «Про внесення змін в рішення та відміну рішення сесії Сокальської міської ради».

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, рішенням №233 від 09.06.2011 року Сокальської міської ради Львівської області ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності (або спільної сумісної) на земельну ділянку яка перебуває в її користуванні, площею 79 м.кв. надану для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1

Рішенням №341 Сокальською міською радою Львівської області затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр.ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства площею 63м.кв. по АДРЕСА_1 та передано у власність.

Рішенням Сокальської міської ради Львівської області №14 від 17.01.2012року було внесено зміни до рішення №233, а саме вилучено підпункт в пункті 1, щодо надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою та відмінено рішення №341.

22.02.2012 року прокурором Сокальського району внесено протест на рішення ради №14 від 17.01.2012 року, однак рішенням Сокальської міської ради №131 від 05.04.2012 року вказаний протест відхилено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відповідач при прийнятті спірного рішення діяв в межах повноважень та правомірно скасував прийняте ним попереднє рішення.

Натомість, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог вказав, що Сокальська міська рада Львівської області при прийнятті рішення №14 від 17.01.2012року, перевищила надані законом повноваження. При цьому, апеляційний суд вказав, що Сокальська міська ради Львівської області в межах повноважень визначених законодавством відмінила рішення №341, оскільки правовідносини пов'язані з його реалізацією не виникли.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, одночасно вважає за доцільне зазначити про таке.

Так, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (ч.2 ст.144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», у частині 10 ст.59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема «Про столицю України - місто-герой Київ», згідно з ч.3 ст.8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень п.5 ст.121, п.9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Тобто, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За змістом ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України

Також у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009р. у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) не зазначається про визнання неконституційними певних законів чи інших правових актів, а йдеться про офіційне тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора Сокальського району Львівської області.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року скасувати.

Позов прокурора Сокальского району Львівської області задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Сокальської міської ради №14 від 17.01.2012 року «Про внесення змін в рішення та відміну рішення сесії Сокальської міської ради».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: