ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/9707/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 р.

у справі № 821/2534/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Херсонський комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач, ПАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. № 0000842200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03.11.2015р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 р., адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. № 0000842200 в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафними санкціями у сумі 4 236,75 грн.; відмовлено у скасуванні податкового повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 16 947 грн. та за штрафними санкціями у сумі 4 236,75 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19.02.2015 р. по 20.02.2015 р. згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та на підставі наказу від 19.02.2015 р. № 157 та направлення від 19.02.2015 р. № 126/21-03-22-04 посадовою особою ДПІ у м. Херсоні ГУ ДФС у Херсонській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Укрстройагропроект» за період жовтень 2014 року, подальшого використання, реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності, за результатами якої складено акт від 24.02.2015 р. № 35/21-03-22-04/00952367 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено податковий кредит за жовтень 2014 року на загальну суму ПДВ 16 946,67 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість у жовтні 2014 року, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 16 946,67 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. № 0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього у розмірі 25 420,5 грн., з яких 16 947 грн. - сума основного платежу та 8 473,5 грн. - розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки від 24.02.2015 р. № 35/21-03-22-04/00952367, підставою для визначення позивачеві зазначеного податкового зобов'язання, слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з своїм контрагентом ТОВ «Укрстройагропроект» оскільки, на переконання податкового органу, правочин укладений позивачем з цим контрагентом був укладений без мети настання реальних наслідків.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту є обґрунтованими, оскільки наявними у справі доказами не підтверджено факт реальності проведених господарських операцій щодо придбання позивачем послуг у ТОВ «Укрстройагропроект», отже збільшення позивачеві грошових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 25% від грошового зобов'язання є обґрунтованим.

Водночас суди зазначили, що нарахування штрафних санкцій у розмірі 50% від грошового зобов'язання є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо повторного протягом 1095 днів визначення податковим органом податкового зобов'язання, і як наслідок спірне податкове-повідомлення рішення було скасовано частково в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 4 236, 75 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції дослідив матеріали справи не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України підставами для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» (замовник за договором) та ТОВ «Укрстройагропроект» (виконавець за договором) був укладений договір № 340 від 01.09.2014 року надання послуг по сертифікації вантажу, предметом якого є забезпечення проведення карантинного обстеження вантажу замовника, видача карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв (ф-2) тощо.

На виконання умов даного договору у жовтні 2014 року ТОВ «Укрстройагропроект» були надані позивачу послуги щодо оформлення ветеринарних свідоцтв та карантинних сертифікатів, про що оформлено акти надання послуг на загальну суму 101 680,00 грн., у т.ч. ПДВ 16 946,67 грн., а також податкові накладні, які наявні в матеріалах справи. Оплата вказаних послуг проводилася у безготівковій формі згідно переліку платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з акту перевірки, однією з підстав для висновків податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Укрстройагропроект» стало ненадання позивачем до перевірки ветеринарних свідоцтв та карантинних сертифікатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду були надані копії карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та не може проігнорувати той чи інший доказ лише з підстав ненадання такого до податкової перевірки.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом договорів через відсутність у останнього трудових ресурсів необхідних для надання послуг позивачу.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім іншого, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що акти надання послуг складені з порушенням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин. Окремі дефекти форми чи змісту первинних бухгалтерських документів не можуть слугувати підставою для визнання цих документів такими, що не підтверджують здійснення господарських операцій.

Беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для нарахування позивачу спірного податкового зобов'язання. Висновки акту податкової перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

За таких обставин, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано правомірність прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не узгоджуються з вимогами законодавства через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 225, 229, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів» - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016 року у справі № 821/2534/15-а - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 16.03.2015 р. № 0000842200.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Н.Є. Маринчак