ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ справа № 800/493/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Мороз Л.Л. - (суддя-доповідач)

суддів Голяшкіна О.В.,

Донця О.Є.,

Єрьоміна А.В.,

Мороза В.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Коцюрби В.,

за участю:

представника позивача Кунянського С.М.,

представника відповідача Гуцала Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом резидента Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії компанія CPI Investment Fund Limited 10 Buncer Lane до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України суду, як суду першої інстанції, з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Президента України Порошенка Петра Олексійовича щодо не встановлення порядку здійснення контролю за виконанням Угоди між урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про сприяння та взаємний захист інвестицій від 10.02.1993 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила таке.

Компанія CPI Investment Fund Limited 10 Buncer Lane є власником 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАР АЛЬЯНС», яке зареєстроване у м. Горлівка Донецької області, тому є іноземним інвестором у розумінні пункту 1 частини 1 статті 1 та абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та підпункту «бб» підпункту 2 пункту «в» статті 1 Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про сприяння та взаємний захист інвестицій від 10.02.1993 року (далі - Угода).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги такими обставинами.

З літа 2014 року у зв'язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність в умовах бойових дій у м. Горлівка підприємство зупинило виробничий процес. У зв'язку із вказаними обставинами позивач опинився в умовах правової невизначеності - з одного боку співробітники та майно Компанії перебувають в умовах небезпеки та несуть постійні ризики зіткнення із застосуванням сили з боку незаконних формувань у випадках відмови співпрацювати з ними, з іншого боку українська влада не здійснює заходів, спрямованих на роз'яснення інвесторам позиції держави щодо функціонування підприємств у зоні АТО. Позивач фактично позбавлений можливості розпорядитись власною інвестицією через те, що уповноваженими органами не було забезпечено її цілковиту безпеку та захист. При цьому, інвестиції позивача зосереджено на території відповідальності української влади.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Угоди інвестиції інвесторів кожної Договірної Сторони упродовж усього часу користуватимуться справедливим і рівноправним ставленням та отримуватимуть цілковитий захист і безпеку на території іншої Договірної Сторони.

Статтею 7 Угоди передбачено, що Кожна Договірна Сторона стосовно інвестицій гарантуватиме інвесторам іншої Договірної Сторони необмежений переказ їхніх інвестицій і доходів. Перекази здійснюватимуться без затримки в конвертованій валюті, у якій капітал був первісно інвестований, або в будь-якій іншій конвертованій валюті, узгодженій між інвестором та відповідною Договірною Стороною.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що порядок здійснення контролю за виконанням цього Закону та міжнародних договорів України встановлюють Президент України або Кабінет Міністрів України відповідно до їх компетенції та вимог статей 17 - 19 цього Закону.

Позивач вважає, що через бездіяльність Президента України щодо не встановлення порядку здійснення контролю за виконанням Угоди норми пункту 2 статті 2, пункту 1 статті 3 та статті 7 Угоди не виконуються державою.

Проте, колегія суддів вважає доводи позивача необґрунтованими з огляду на таке.

Завданням адміністративного судочинства згідно зі статтею 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.

При цьому, протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний і це порушує права позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.20008 року № 21-рп/2008 зазначив, що згідно зі статтею 106 Основного Закону України повноваження Президента України як глави держави визначаються Конституцією України. Це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження. Таку правову позицію Конституційний Суд України неодноразово викладав у своїх рішеннях, зокрема від 10.04.2003 року № 7-рп/2003, від 07.04.2004 року № 9-рп/2004, від 16.05.2007 року № 1-рп/2007.

Отже, законодавчі акти не можуть покладати на Президента України додаткових прав чи обов'язків, крім тих, які прямо передбачені нормами Конституції України.

Повноваження Президента України встановлено статтею 106 Конституції України. При цьому, безпосередньо Конституцією України не встановлено повноважень Президента України щодо встановлення порядку здійснення контролю за виконанням міжнародних договорів України.

Також, відсутні підстави стверджувати, що обов'язок відповідача щодо встановлення порядку здійснення контролю за виконанням Угоди виникає на підставі статті 28 Закону України «Про міжнародні договори».

По-перше, як зазначалось, закони не можуть покладати на Президента України додаткових прав чи обов'язків, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України.

До-друге, згідно зі статтею 28 Закону України «Про міжнародні договори» порядок здійснення контролю за виконанням цього Закону та міжнародних договорів України встановлюють Президент України або Кабінет Міністрів України відповідно до їх компетенції. Проте, до компетенції Президента України, яка визначена Конституцією України, не передбачено встановлення порядку здійснення контролю за виконанням міжнародних договорів.

До того ж, стаття 28 Закону України «Про міжнародні договори» не містить імперативних норм щодо обов'язку встановлення Президентом України порядку здійснення контролю за виконанням Угоди.

Так, за загальним правилом повноваження трактується як сукупність прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій. За своєю суттю поняття обов'язку включає вимогу виконання певних дій.

Проте, стаття 28 Закону України «Про міжнародні договори» не містить імперативної норми з вимогою до Президента України щодо встановлення порядку здійснення контролю за виконанням міжнародних договорів у певний строк, або за певних конкретних обставин, з настанням яких виникає обов'язок.

Отже, зміст вказаної норми свідчить, що встановлення порядку здійснення контролю за виконанням Угоди у статті 28 Закону України «Про міжнародні договори» сформульовано як право, але не обов'язок Президента України.

Крім того, диспозиція статті 28 Закону України «Про міжнародні договори» сформульована із застосуванням сполучника «або», тобто за ступенем визначеності є альтернативною, оскільки закріплює правило поведінки у вигляді декількох варіантів - контроль за виконанням міжнародних договорів України встановлюють Президент України або Кабінет Міністрів України.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку відсутність обов'язку Президента України щодо встановлення порядку здійснення контролю за виконанням Угоди. Отже, оскільки відсутній невиконаний відповідачем обов'язок, то відсутня і протиправна бездіяльність.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні позову резидента Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії компанія CPI Investment Fund Limited 10 Buncer Lane до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання бездіяльності протиправною.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Судді: