ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2015 року м. Київ К/800/43266/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Васильченко Н.В.,

Логвиненко А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича, Державної реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2014 року ОСОБА_3 (надалі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області (надалі - Реєстраційна служба), Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова О.С. (надалі - Державний реєстратор), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби від 14 березня 2014 року № 11622981 щодо відмови ОСОБА_3 в реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1;

зобов'язати Реєстраційну службу зареєструвати за позивачем право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Реєстраційної служби від 14 березня 2014 року № 11622981. Зобов`язано Реєстраційну службу здійснити дії щодо державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державний реєстратор звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначив, що позивач не надав для здійснення державної реєстрації всіх необхідних, передбачених чинним законодавством документів, а саме - рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки під будівництво та експлуатацію житлового будинку, а тому у державного реєстратора було відсутнє право для здійснення державної реєстрації.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 грудня 2007 року позивачем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого він став власником земельної ділянки площею 2.0700 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області (кадастровий номер НОМЕР_1) (надалі - земельна ділянка).

23 червня 2009 року позивач отримав державний акт серії НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку.

У 2010 році на земельній ділянці ОСОБА_3 збудував індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарською будівлею та спорудами.

18 вересня 2013 року ОСОБА_3 видано Комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» технічний паспорт на вищезазначений будинок, 28 листопада 2013 року Інспекцією ДАБК у Харківській області видано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Отже, відповідно до даних документів будинок є завершеним та зданим в експлуатацію.

24 вересня 2013 року рішенням Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області вищевказаній земельній ділянці та будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1.

25 лютого 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію права власності на вищезазначений житловий будинок. До заяви були додані наступні документи:

державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 23 червня 2009 року;

копія рішення Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 24 вересня 2013 року про присвоєння поштової адреси;

технічний паспорт на будинок від 18 вересня 2013 року;

декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 28 листопада 2013 року;

копія паспорту позивача;

довідка з Державного реєстру фізичних осіб з ідентифікаційним номером облікової картки позивача.

14 березня 2014 року, розглянувши дану заяву, Державний реєстратор прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 11622981, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок, оскільки подані для проведення державної реєстрації прав документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. На думку державного реєстратора, заявлене позивачем право суперечить главі 5 та статті 211 Земельного кодексу України, а саме - зміна позивачем цільового призначення земельної ділянки.

Не погоджуючись із даним рішенням Державного реєстратора, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, прийшов до висновку, що відмова відповідача в реєстрації права власності є протиправною, оскільки Державний реєстратор вийшов за межі наданих йому повноважень, приймаючи оскаржуване рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України N 1952-IV від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 1 січня 2014 року, що діяла на момент винесення оскаржуваного рішення державним реєстратором) (надалі - Закон N 1952-IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтями 16, 17 Закону N 1952-IV встановлено вимоги до заяви, що подається державному реєстратору та обов'язкові документи, що повинні бути додані до заяви.

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем були надані державному реєстратору всі необхідні документи, що передбачені чинним законодавством, для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна.

Стаття 24 Закону N 1952-IV містить виключний перелік підставі за наявності яких державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення державний реєстратор зазначив те, що чинним законодавством України не передбачена можливість будівництва житлових будинків на земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства, а тому, на думку державного реєстратора, позивач недотримав режиму цільового використання землі, враховуючи статті 187, 188 Земельного кодексу України, статей 8, 9 Закону N 1952-IV.

Згідно зі статтею 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 9 Закону N 1952-IV передбачено, що Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Отже, чинним законодавством не наділено державного реєстратора повноваженнями оцінювати дотримання позивачем режиму цільового використання земельної ділянки, а тому у нього були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації прав, передбачені статтею 24 Закону N 1952-IV.

Крім того, в своїй касаційній скарзі Державний реєстратор посилається на те, що Реєстраційна служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухомість є державний реєстратор.

Надаючи правову оцінку твердженню Державного реєстратора, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону 1952-IV єдиним суб'єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення про відмову в державній реєстрації винесено саме державним реєстратором Державної Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіоновим О.С.

За таких обставин, суд першої інстанції у резолютивній частині свого рішення помилково визнав протиправним рішення Реєстраційної служби та зобов'язав Реєстраційну службу, а не Державного реєстратора усунути порушення прав позивача.

Розглядаючи питання щодо правомірності визнання протиправним рішення Реєстраційної служби та зобов'язання саме Реєстраційної служби України провести реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, колегія суддів погоджується з викладеними у касаційній скарзі доводами.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що Реєстраційна служба не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року - скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року змінити.

Викласти другий та третій абзац резолютивної частини цієї постанови у такій редакції «Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича від 14 березня 2014 року № 11622981 про відмову ОСОБА_3 в реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1.

Зобов'язати державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області здійснити дії щодо державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим НОМЕР_1».

В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Cудді Васильченко Н.В.

Логвиненко А.О.