ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2016 року м. Київ К/800/7224/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2013 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 р.
у справі № 826/3330/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екторнет Україна І»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Екторнет Україна І» (далі - позивач, ТОВ «Екторнет Україна І») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.01.2013 р. № 0000031530 у повному обсязі та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.01.2013 року № 0000041530 в частині зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 998 326 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 03.01.2013 р. № 0000031530 у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 03.01.2013 р. № 0000041530 в частині зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 998 326 грн.; вирішено питання про судові витрати шляхом зобов'язання відповідного підрозділу ДКС України стягнути судові витрати в сумі 2 294 грн. на користь ТОВ «Екторнет Україна І» за рахунок державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків ДПІ у Оболонському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав.
Сторони в судове засідання 18.05.2016 р. не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись. Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.11.2012 р. по 26.11.2012 р., на підставі направлень від 06.11.2012 р. № 1926, № 1927, від 08.11.2012 р. № 1954, від 13.11.2012 р. № 1972, № 1973, від 14.11.2012 р. № 1987/22, згідно з пунктом 150.3 статті 150, підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, статтею 20, статтею 82 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ у Оболонському районі м. Києва була проведена позапланова документальна виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Екторнет Україна І» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.07.2010 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 03.12.2012 р. № 1016/22-6/37201883 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 748 079 грн. та зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість попередніх податкових періодів, які після бюджетного відшкодування включаються до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації з ПДВ) на суму 8 913 602 грн.
На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем 03.01.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000031530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 935 099 грн., з яких 748 079 грн. - за основним платежем та 187 020 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000041530, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 000 500 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 03.12.2012 р. № 1016/22-6/37201883, фактичною підставою для визначення позивачу вказаних податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючих про неправомірне формування позивачем податкового кредиту при придбанні та подальшому утриманні парко-місць.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З матеріалів справи слідує, що позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 17.01.2011 р. № б/н укладеному з ПАТ «Сбербанк» придбано парко-місця за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима 1 (1 та 2 рівень) для подальшої їх реалізації фізичним та юридичним особам, і як вбачається з акту перевірки, за твердженнями перевіряючих - за цінами вищими ніж ринкові, що призвело до завищення податкового кредиту на 942 020,31 грн.
Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Статтею 39 Податкового кодексу України встановлено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.
Згідно з пунктом 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.
У разі ж відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна, згідно пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України, може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Як встановлено судами попередніх інстанцій, для визначення ринкової вартості придбаних парко-місць податковим органом використовувався лист спеціалізованої ріелторської організації ПП «Планета Оболонь», в якому зазначено, що станом на 02.02.2011 р. середньостатистичні ціни на машино-місця за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима 1, 1 рівень становили від 15 000 дол. США до 16 500 дол. США, 2-й рівень - від 13 500 дол. США до 14 500 дол. США, а тому податковим органом визначено що станом на 02.02.2011 р. максимальна ціна придбання машино-місця за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима 1, 1-рівень становила 131 034,75 грн. та 2 рівень - 115 151,75 грн.
Разом з тим, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, ріелторська організація не є суб'єктом оціночної діяльності, а тому її дані не можуть використовуватись для визначення вартості товарів (послуг).
Крім того, придбання парко-місць позивачем було здійснено за ціною визначеною звітом оцінки від 02.06.2010 р. складеного ТОВ «ДТЗ Консалтиг» що діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 6145/07 від 08.10.2007 р.
Вказані обставини свідчать про необґрунтованість висновків відповідача щодо встановлення придбання позивачем товарів (послуг) за цінами вищими рівня звичайних цін.
Також, з акту перевірки слідує, що за твердженнями перевіряючих завищення позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся на суму 56 306 грн. відбулось у зв'язку із віднесенням до такого сум сплаченого податку на додану вартість при оплаті послуг з утримання парко-місць, так як такі що у господарській діяльності позивача не використовувались.
Однак, як вже було зазначено вище, позивачем було придбано парко-місця за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана Вадима 1. Позивачем 17.01.2011 р. було укладено договір № 74 з ТОВ «Житлосервис», відповідно до умов якого останнім надавались послуги з утримання на обслуговування напівпідземної автостоянки та послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до статуту підприємства позивача, ТОВ «Екторнет Україна І», в тому числі, надає послуги з купівлі-продажу, оренди, суборенди житлових та нежитлових об'єктів нерухомості.
Таким чином придбання з метою подальшого продажу чи здачі в оренду парко-місць лежить у рамках поля діяльності позивача, а утримання їх у належному стані є обов'язковою передумовою вигідної реалізації таких об'єктів нерухомості у подальшому.
Виходячи з вищезазначеного та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, однак вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно з частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
За правилами статті 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком.
Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (пункт 2 Порядку).
Абзацом третім пункту 26 Порядку передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування, безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.
Враховуючи те, що за правилами Бюджетного кодексу в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України, рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в частині стягнення судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку ДПІ у Оболонському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції в цій частині.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 р. у справі № 21-1298а15 ( № 826/2689/14).
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2013 р. у справі 826/3330/13-а змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екторнет Україна І» (код ЄДРПОУ 37201883) понесені ним судові витрати в сумі 2 294 грн. з Державного бюджету України».
В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 р. у справі № 826/3330/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко