ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"18" травня 2016 р. м. Київ К/800/3345/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси (далі - УПФУ) на постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2014 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:

- визнати незаконним рішення УПФУ № 6562 від 26.09.2014 про відмову йому у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов'язати УПФУ прийняти рішення про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з часу подання відповідної заяви, тобто з 15.09.2014.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, позов задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення УПФУ № 6562 від 26.09.2014 щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано УПФУ призначити ОСОБА_4 пенсію за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з моменту виникнення права, а саме: з 15.09.2014.

У касаційній скарзі УПФУ, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_4 в період з 02.01.1995 по 19.11.1996 працював на посаді старшого державного податкового інспектора - юрисконсульта Державної податкової інспекції по Ширяєвському району Одеської області.

Відповідно до диплома серії НОМЕР_1 від, виданого 20.06.1998, позивач закінчив навчання у Одеській державній юридичній академії, отримав вищу освіту за спеціальністю «правознавство» і йому присвоєно кваліфікацію спеціаліста «юрист».

Працюючи старшим державним податковим інспектором - юрисконсультом Державної податкової інспекції по Ширяєвському району Одеської області, ОСОБА_4 навчався заочно у вказаному вищому навчальному закладі.

З 20.11.1996 позивач працює в органах прокуратури Одеської області.

15.09.2014 ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру».

26.09.2014 рішенням УПФУ № 6562 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Вказувало про незарахування до вислуги років період його роботи з 02.01.1995 по 19.11.1996 на посаді старшого державного податкового інспектора - юрисконсульта Державної податкової інспекції по Ширяєвському району Одеської області, оскільки на час роботи на вказаній посаді він не мав вищої освіти.

Не погоджуючись з вказаним рішення УПФУ, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі зараховується до стажу роботи , що дає право на пенсію за вислугу років.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції чинній на час виникнення спору, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: зокрема, з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців.

Частиною 6 вказаного Закону визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Відповідно до частини 3 статті 42 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173), передбачено, що вечірня і заочна (дистанційна) форми навчання є формами здобуття певного рівня освіти або кваліфікації без відриву від виробництва.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак частиною 4 цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до частини 3 цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Так, стаття 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 , також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

Наведене вище свідчить, що питання ведення, контролю за веденням запису в трудовій книжці відомостей щодо трудового (в тому числі спеціального) стажу віднесено до компетенції роботодавця або, у виняткових випадках, юридичної особи, в якій власник трудової книжки провадить не трудову, але іншу основну свою діяльність. У випадку, коли така діяльність не є трудовою, а іншою, але не основною, зокрема навчанням на заочному факультеті, відомості про неї не можуть стосуватись трудового стажу, а відповідно до пункту 2.18 Інструкції можуть вноситись до трудової книжки інформаційно. Такі дані не можуть заміщувати (поглинати) собою даних, що становлять безпосередньо трудовий стаж.

Аналізуючи вказані норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки крім вищезазначеного закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 22 квітня 2014 року (справа № 21-65а14) та 25 листопада 2014 року (справа № 21-464а14).

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили певні норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 231 КАС України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси - задовольнити.

Постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2014 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року - скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: