ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" травня 2016 р. м. Київ К/800/28317/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Олексієнка М.М.,

Ситникова О.Ф., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України у Верховинському районі Івано-Франківської області про визнання незаконними дій та зобов'язання до вчинення дій, за касаційною скаргою УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, -

встановив:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області, в якому просить: визнати незаконними дії щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 501 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ); зобов'язати призначити таку пенсію, зарахувавши у стаж роботи, який дає право на призначення цього виду пенсії, половину періоду навчання у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 3 липня 1993 року.

Постановою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року позов задоволено. Визнано незаконними дії УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років на підставі статті 501 Закону № 1789-ХІІ. Зобов'язано відповідача: зарахувати у стаж роботи позивача період, який дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ, половину періоду навчання у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 3 липня 1993 року; призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 501 Закону № 1789-ХІІ у розмірі, визначеному цією статтею.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року скасовано в частині зобов'язання до вчинення дій та прийнято в цій частині нову постанову, якою вказані вимоги задоволено частково. Зобов'язано УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області: зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ, половину строку навчання у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 31 березня 1993 року; призначити з 20 березня 2014 року та виплатити позивачеві пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ у розмірі визначеному цією статтею. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У решті постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області, посилаючись на порушення норм права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_2 навчалася у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі у період з 1 вересня 1991 року по 3 липня 1993 року за спеціальністю «правознавство», у період з 1 квітня 1993 року до 11 березня 1999 року працювала у Верховинському районному суді Івано-Франківської області (до 20 жовтня 1997 року на посаді судового розпорядника, а потім - судовим виконавцем), з 12 березня 1999 року по 29 грудня 2001 року - державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, з 2 січня 2002 року - помічником прокурора Верховинського району Івано-Франківської області, з 27 липня 2004 року - старшим помічником прокурора Верховинського району Івано-Франківської області, з 6 червня 2012 року - старшим прокурором прокуратури Верховинського району Івано-Франківської області, з 1 листопада 2012 року - старшим прокурором прокуратури Косівського району Івано-Франківської області, з 8 квітня 2013 року - старшим прокурором прокуратури Верховинського району Івано-Франківської області.

20 березня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно статті 501 Закону № 1789-ХІІ.

Відповідно до протоколу засідання комісії по розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та відмовою у призначенні пенсій УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області від 19 червня 2014 року позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, враховуючи, що стаж роботи за вислугу років становить 20 років 11 місяців 19 днів при необхідному 21 рік 6 місяців.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом.

Предметом спору у справі є право осіб, коло яких визначено статтею 501 Закону № 1789-ХІІ, на пенсійне забезпечення за вислугу років.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що технікум відноситься до вищих навчальних закладів, а тому навчання в ньому ОСОБА_2 з 1 вересня 1991 року по 3 липня 1993 року дає підстави для зарахування половини вказаного періоду у стаж роботи позивача, який дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ.

Скасовуючи в частині постанову суду першої інстанції апеляційний суд врахував дату звернення позивача із заявою до відповідача (20 березня 2014 року) і визначив, що саме з цієї дати слід призначити та виплачувати пенсію за вислугу років, зобов'язавши УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону № 1789-ХІІ, половину строку навчання у Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 31 березня 1993 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів, мотивуючи це наступним.

Для того щоб установити, чи зараховується до вислуги років позивача строк навчання у технікумі, необхідно з'ясувати зміст таких понять, як «трудовий стаж», «спеціальний стаж» та «вислуга років».

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому частиною 4 цієї ж статті визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно-корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до пункту «д» частини 3 цієї ж статті Закону № 1788-XII до стажу роботи, який дає право на призначення трудової пенсії, зараховуються навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Стаття 51 Закону № 1788-XII передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону № 1789-XII.

За змістом частини 1 статті 46 Закону № 1789-XII прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Згідно частини 1 статті 501 Закону № 1789-XII у редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-III «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру»» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

За частиною 5 цієї статті до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

На день звернення позивача до УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років до статті 501 Закону № 1789-ХІІ були внесені зміни згідно із Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, зокрема частину

1 замінено двома частинами, і приписами частини 1 вказаного Закону визначено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців. У зв'язку з цим частини 2 - 19 визнано відповідно частинами 3 - 20. У частині 6 слова «До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років» замінено словами «До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею».

За нормативного та цільового підходу до розуміння зазначених норм право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті.

Поняття освіта, які її стандарти, структура, система, форми та рівні, які навчальні заклади і за якими ознаками відносяться до вищих освітніх закладів дається в актах законодавства, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

За змістом статті 34 Закону Української РСР «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII (у редакції на період навчання позивача в технікумі; далі - Закон № 1060-XII) вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

За статтею 36 цього Закону випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

Зокрема, станом на 1 вересня 1991 року, тобто на початок навчання ОСОБА_2 у технікумі й до 3 липня 1993 року, за чинним на той час Законом № 1060-XII, технікуми відносилися до вищих навчальних закладів (стаття 34 цього Закону) й відповідно до статті 36 вказаного Закону випускникам технікумів присвоювалась кваліфікація рівня молодшого спеціаліста певного професійного спрямування або спеціальності.

Частиною 1 статті 42 Закону № 1060-XII визначалося, що вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Приписами частин 1, 2, 3 статті 43 вказаного Закону передбачалося, що вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, застосоване у статті 501 Закону № 1789-XII словосполучення «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» слід розуміти як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю «вища освіта», зокрема й поняттю «вища юридична освіта», за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, затрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури.

Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспорюваного правозастосування, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що навчання у сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 3 липня 1993 року за спеціальністю «правознавство» не повинно зараховуватись до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, адже, незважаючи на те, що за законом цей заклад відносився до вищих навчальних закладів, він не належав до тих, після навчання в яких особа може працювати в органах прокуратури. Віднесення певного часу навчання в такому закладі освіти до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, суперечитиме суті та юридичній природі періоду службової (трудової) діяльності прокурорів чи слідчих прокуратури через те, що до нього може бути включений час, який не був роботою з особливими умовами з вимогами та характеристики до її виконавців, з яким закон пов'язує можливість призначення пенсії за вислугу років.

У розумінні статті 501 Закону № 1789-XII до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання вищої освіти. Навчання в технікумі не відноситься до такого процесу отримання знань, позаяк цей заклад не забезпечує надання знань та фахової підготовки, що відповідає рівню вищої юридичної освіти.

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 501 Закону № 1789-ХІІ, зобов'язавши УПФ України у Верховинському районі Івано-Франківської області зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років половину строку навчання в Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі з 1 вересня 1991 року по 31 березня 1993 року та призначити з 20 березня 2014 року і виплатити їй вказану пенсію, як і висновок суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки підстав для задоволення позовних вимог немає.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 16 березня 2016 року (справа № 308/264/14-а).

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалу судді Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року в частині зупинення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області - задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківської області про визнання незаконними дій та зобов'язання до вчинення дій - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Ситников О.Ф.