ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/37061/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

при секретарі Слободян О.М.,

за участю представника Вінницької митниці Державної фіскальної служби - Мартиневич А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької митниці Міндоходів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» до Вінницької митниці Міндоходів, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, прокуратура Вінницької області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької митниці Міндоходів, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, прокуратура Вінницької області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № 401000003/2013/000005/1 від 21.01.2013 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 401090000/2013/00003;

- зобов'язати Вінницьку митницю Міндоходів провести митне оформлення товарів, що імпортуються в Україну за ціною договору щодо товарів, які імпортуються згідно статті 58 Митного кодексу України;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» зайво сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 18792,16 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів № 401000003/2013/000005/1 від 21.01.2013 року.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 401090000/2013/00003.

Зобов'язано Вінницьку митницю провести митне оформлення товарів, що імпортуються в Україну Товариством з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» за вантажно-митною декларацією № 401090000/2013/000702 за цінами, вказаними у вантажно-митній декларації № 401090000/2013/000702.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» зайво сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 18792,16 грн.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 року апеляційну скаргу Вінницької митниці Міндоходів було задоволено частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року - змінено. Абзац 4 резолютивної частини постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року викладено в новій редакції:

«Зобов'язати відповідача провести визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються згідно зі статтею 58 Митного кодексу України».

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року - залишено без змін.

У касаційній скарзі Вінницька митниця Міндоходів, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до контракту № 21/12/01, укладеного 21.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» та Компанією «DS Smith Corrugated LTD», компанія «DS Smith Corrugated LTD» поставляє упаковочні матеріали.

З метою митного оформлення товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» було подано відповідачу вантажно-митну декларацію № 401090000/2013/000702. Відповідно до специфікації № 1 від 21.12.2012 року вартість товару становила 21433,50 EUR, вартість доставки товару за дві машини - 6100,00 EUR, загальна вартість - 27533,50 EUR.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, що імпортувався позивачем посадовою особою відповідача на декларації митної вартості був вчинений запис стосовно необхідності подання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме: страхові документи, а також документи що містять відомості про вартість страхування, якщо таке здійснювалось, виписки з бухгалтерської документації, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На вимогу митного органу, для підтвердження митної вартості товару декларантом були надані наступні документи: виписку з бухгалтерської документації від 18.01.2013 року; прайс-лист виробника товару від 01.11.2012 року; розрахунок вартості (калькуляцію) від 02.01.2013 року; звіт № О-6 від 18.01.2013 року про експертну оцінку майна, що ввозяться на митну територію України Товариством з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна».

21.01.2013 року Вінницькою митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товару № 401000003/2013/000005/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 401090000/2013/00003.

В картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 401090000/2013/00003 зазначено, що в процесі митного оформлення з'ясовано, що декларантом заявлено не повні відомості про митну вартість товару.

В рішенні про коригування митної вартості товару № 401000003/2013/000005/1 від 21.01.2013 року зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з тим, що основні документи, які подані для підтвердження митної вартості, містять розбіжності та не містять усіх даних, необхідних для обраного декларантом методу визначення митної вартості, а саме: декларантом було надано документи, що вимагалися митним органом для підтвердження митної вартості, проте вони містили розбіжності (у додатках до звіту про оцінку майна № О-6 від 18.01.2013 року експертом зроблені посилання на сайти мережі інтернет, на яких вартість відмінна від задекларованої.

Вважаючи дані рішення неправомірними, Товариство з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» звернулося до суду з даним позовом.

Відповідно до статтей 49 50 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 2 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 1 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Даний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 31.03.2015 року у справі № 21-53а15.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Позиція митного органу щодо неможливості послідовного застосування методів оцінки митної вартості обов'язково повинна бути обґрунтована та відображена у рішенні про застосування іншого методу, ніж вказаний декларантом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач при визначенні митної вартості товару застосував 6 (резервний) метод визначення митної вартості товару. В оскаржуваному рішенні митний орган не вказав та не обґрунтував неможливості послідовного застосування попередніх методів оцінки митної вартості, що є порушенням вимог статті 57 Митного кодексу країни.

Виходячи з наведеного, рішення Вінницької митниці Міндоходів щодо застосування 6 (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх 1-5 методів, як це встановлено статтею 57 Митного кодексу України, та без обґрунтування неможливості їх застосування прийняте з порушенням статті 57 Митного кодексу України, тому наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № 401000003/2013/000005/1 від 21.01.2013 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 401090000/2013/00003 як протиправних та таких, що не відповідають вимогам наведеної законодавчої норми.

За вказаними обставинами колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваних рішень митниці про коригування митної вартості та картки відмови.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, встановивши протиправність рішення про коригування митної вартості товарів, дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача надмірно сплачених платежів.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ

Порядку повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Разом з тим, взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії, на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що законодавством відповідно до частини 6 статті 264 Митного кодексу України визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому у разі якщо, після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Дана правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 року (справа № 21-29а14) та у постановах від 12.11.2014 року (справи № 21-391а14, № 21-491а14, № 21-375а14, № 21-201а14), від 07.07.2015 року (справа № 21-324а14).

За даних обставин вимога про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» зайво сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 18792,16 грн. задоволенню не підлягає.

Таким чином, оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення в цій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.

Крім того, позовна вимога про зобов'язання Вінницької митниці Міндоходів провести митне оформлення товарів, що імпортуються в Україну за ціною договору щодо товарів, які імпортуються згідно статті 58 Митного кодексу України, є втручанням в дискреційні повноваження митного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, отже дана вимога не підлягає задоволенню.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. При цьому за правилами пункту 4 частини 1 статті 223 цього Кодексу у випадку зміни рішення суду першої інстанції, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 160 167 220 221 223 225 230 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Вінницької митниці Міндоходів - задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 року - скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року - змінити.

Рішення в частині зобов'язання Вінницької митниці Міндоходів провести митне оформлення товарів, що імпортуються в Україну Товариством з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» за вантажно-митною декларацією № 401090000/2013/000702 за цінами, вказаними у вантажно-митній декларації № 401090000/2013/000702, та стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джемінай Пекеджінг Україна» зайво сплаченої суми податку на додану вартість в розмірі 18792,16 грн. - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволені позовних вимог в цій частині - відмовити.

В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

А.О. Логвиненко

В.Ф. Мороз