ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" вересня 2015 р. м. Київ К-36704/10
К-38141/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Бутенка В.І., Штульман І.В.,
здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області (далі - ТУ ДСА) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати за касаційними скаргами представників Міністерства фінансів України, ДСА України на судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила:
визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо недостатнього фінансування витрат на виплату заробітної плати та приведення її розміру у відповідність статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII);
зобов'язати ТУ ДСА провести з 1 січня 2006 року перерахунок і виплату заробітної плати у відповідність з вище згаданими законом;
зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати.
Посилалася на незаконність дій відповідачів по нарахуванню і виплаті заробітної плати з січня 2006 року.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність:
ТУ ДСА щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_4 з 19 серпня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - постанова №856) в редакції станом на 31 грудня 2005 року, та неподання до ДСА України змін до посадового окладу позивачки із зазначенням розміру заробітної плати виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;
ДСА України щодо невжиття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу та грошового забезпечення в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас;
Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати позивачки з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов'язано:
ТУ ДСА провести перерахунок ОСОБА_4 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до ДСА України змін до посадового окладу;
Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати;
ДСА України виділити ТУ ДСА з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 15 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з урахуванням раніше проведених виплат. У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційних скаргах представники ДСА України, Міністерства фінансів України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просять попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому представник Міністерства фінансів України вказує на те, що головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, є ДСА України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності судів, тому відсутні підстави для фінансування заборгованості по заробітній платі судді з Міністерства фінансів України. Представник ДСА України вказує на те, що асигнування, визначені для виплати судами попередніх інстанцій, не були передбачені в Державному бюджеті України, відповідно не передбачені й в кошторисі ДСА.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційних скарг частково з урахуванням наступного.
Як установлено судами, ОСОБА_4 з 2004 року працює суддею Лисичанського міського суду Луганської області, з 2008 року має третій кваліфікаційний клас. За своїм статусом та вислугою років на посаді судді вона мала право на отримання 10 відсотків надбавки за вислугу років, яка виплачувалася виходячи з розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, а станом на 01 жовтня 2008 року установлено надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків.
Заробітна плата позивачки обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. без її підвищення протягом спірного періоду.
Не погоджуючись з розміром заробітної плати, яка їй виплачувалася з 2006 року, звернулася до суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання перерахунку недоотриманої заробітної плати, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що задоволенню підлягають позовні вимоги лише за періоди, коли заробітна плата судді не відповідала законодавчо встановленому рівню, а саме на суму недоплаченого посадового окладу, розрахованого у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, починаючи з 19 серпня 2009 року.
З висновком судів в цій частині погодитися неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 44 Закону №2862-XII (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року № 514 встановлено, що з 1 червня 2005 року посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України № 865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року (далі - постанова КМУ № 865), затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1310 від 31 грудня 2005 року, якою доповнено постанову КМУ № 865 пунктом 4-1, відповідно до якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови КМУ № 865.
Судовими рішеннями Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року зазначену постанову в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови КМУ № 865 залишено без змін.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 (далі - постанова КМУ № 1243) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 (далі - постанова КМУ № 1310) та пункт 4-1 постанови КМУ № 865.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.
За правилами частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою до виконання з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року до 13 квітня 2011 року.
Постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови КМУ № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Аналогічні обмеження були передбачені також постановою КМУ № 1243, яка рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року незаконною та нечинною не визнавалась, тому підлягала виконанню.
У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини одинадцятої статті 171 КАС України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень цієї норми втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.
У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови КМУ № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови КМУ № 1310, пункт 4-1 постанови КМУ № 865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.
Таким чином, вище вказані положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавалися.
Розміри посадових окладів, премій встановлювалися Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначалися указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому, відповідно до статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.
У зв'язку з зазначеним, вимоги позивачки в частині перерахунку заробітної плати на підставі судових рішень Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають, тому рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню і ухваленню нового про відмову в задоволенні позову.
В решті судові рішення є обґрунтованими і законними.
Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».
Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону №107-VI, в тому числі й пункту 61 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін.
Тобто, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Таким чином, після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-ХІІ і постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.
Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову № 865.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 17 червня 2014 року (справа № 21-91а14), від 13 січня 2015 року (справа № 21-582а14).
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України задовольнити частково.
Скасувати судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2010 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання Державну судову адміністрацію України, Територіальне управління державної судової адміністрації в Луганській області, Державне казначейство України, Міністерство фінансів України провести перерахунок заробітної плати з розрахунку посадового окладу 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплати і в цій частини постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В частині задоволення позову про перерахунок надбавки за вислугу років абзаци п'ятий - шостий резолютивної частини постанови викласти у такій редакції: Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок і виплату ОСОБА_4 надбавку за вислугу років у відповідності з положеннями частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, з 22 травня 2008 року.
В решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман