ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/800/25976/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Голяшкіна О.В.; Єрьоміна А.В.,секретар судового засідання - Коцюрба В.М.;

за участю: представника позивача - Болдирєвої С.В.;

представника відповідача - Чорної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» до Державної фінансової інспекції України про скасування вимоги, що переглядається за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - Інспекція) про скасування вимоги від 10 грудня 2014 року № 05-14/1610.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення Підприємством фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим Інспекцією направлена вимога про їх усунення.

Посилаючись на те, що висновки ревізії не відповідають дійсним обставинам, а порушень допущено не було, просили визнати протиправною та скасувати вимогу про усунення порушень від 10 грудня 2014 року № 05-14/1610.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, представників позивача та відповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії фінансового-господарської діяльності Підприємства за період з 1 липня 2012 року по 30 червня 2014 року складено акт від 3 листопада 2014 року № 05-21/139.

В акті зафіксовано факт зайвого нарахування виплат з оплати праці та нарахувань на неї, що призвело до заниження фінансового результату на загальну суму 341 000,05 грн.

10 грудня 2014 року Інспекція направила Підприємству вимогу № 05-14/1610 про усунення порушень, якою зобов'язано у порядку, встановленому чинним законодавством, стягнути з винних осіб шкоду, заподіяну внаслідок нарахування та виплати водіям доплати за миття автомобілів, без достатніх правових підстав, на суму 274 774,60 грн, доплати штатним заступникам керівника та керівникам структурних підрозділів за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника з оплатою різниці в окладах на суму 47 150,93 грн, заробітної плати працівникам за час відпустки, внаслідок включення до розрахунку виплат одноразового характеру на суму 19 121,81 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з невідповідності оскаржуваної вимоги приписам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), 23 червня 2015 року (справа № 21-358а15), від 7 липня 2015 року (справа № 21-1008а15) і колегія суддів бере її до уваги.

Тому у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

О.В.Голяшкін

А.В.Єрьомін