ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2016 р. м. Київ К/800/46757/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою військової частини А 1349 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А 2314 про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно та невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що у жовтні 2009 року була звільнений з військової служби, проте їй не було сплачено грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби речове майно, яку просила стягнути.

Також просила стягнути невиплачену матеріальну допомогу на вирішення соціальної-побутових питань за 2009 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року позов задоволено частково: стягнуто 610,83 грн. грошової компенсації за неотримане до 14 березня 2000 року речове майно та 1 466,20 грн. невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за не отримане до 10 березня 2000 року речове майно та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за 2009 рік; зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не отримане до 10 березня 2000 року речове майно та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових проблем за 2009 рік в розмірі, що не перевищує її місячного грошового забезпечення.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом командира військової частини А 1349 від 27 серпня 2009 року № 23 ОСОБА_4 звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). Наказом від 01 жовтня 2009 року виключено зі списків особового складу військової частини А 1349, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік з 02 жовтня 2009 року.

Відповідно до довідок на одержання грошової компенсації замість речового майна, що належить до видачі до 11 березня 2000 року та після 11 березня 2000 року, позивачу нараховано грошову компенсацію в сумі 610,83 грн. та 3 695,57 грн. відповідно.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що компенсація замість речового майна, не одержаного до 14 березня 2000 року, підлягає стягненню відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також матеріальна допомога за 2009 рік.

Скасовуючи рішення міського суду та ухвалюючи нове апеляційний суд виходив з того, що компенсація підлягає стягненню за речове майно не отримане до 10 березня 2000 року; матеріальна допомога за 2009 рік виплачена не була, хоча при звільненні відповідач повинен був провести повний розрахунок з позивачем.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Тобто, на час звернення позивача до суду, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема в постановах від 22 жовтня 2013 року по справі № 21-286а13 та від 10 грудня 2013 року по справі № 21-415а13.

Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що позивач мав право на грошову компенсацію замість речового майна, належного до видачі до березня 2000 року, після звільнення з військової служби.

У наказі про виключення позивача зі списків особового складу військової частини зазначено, що матеріальну допомогу за 2009 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 не одержала.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу» від 07 листопада 2007 року № 1294 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 33.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Пунктом 33.3 цієї Інструкції визначено, що розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Наказом Міністра оборони України від 24 січня 2009 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2009 рік» змінено порядок виплати цієї матеріальної допомоги. Зокрема, пунктом 12 наказу передбачено, що видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювати після розгляду заяв військовослужбовців, поданих за підпорядкованістю та прийняття за ними рішення заступниками Міністра оборони України, начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України та командувачами видів Збройних Сил України.

З рапортом про надання матеріальної допомоги позивач звернулась у травні 2009 року, тобто після видання наказу Міністра оборони України від 24 січня 2009 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2009 рік», а тому спірна допомога не підлягала виплаті та дії відповідача в цій частині є правомірними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу військової частини А 1349 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: