ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2016 р. м. Київ К/800/29440/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А.СуддівГоляшкіна О.В. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про скасування вимог про сплату боргу та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

в с т а н о в и л а :

ФОП ОСОБА_4 у Київському окружному адміністративному суді пред'явив позов до УПФ України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про скасування вимог про сплату боргу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що УПФ України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області безпідставно прийняло щодо нього вимоги про сплату боргу, оскільки відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер, що отримує відповідно до закону пенсію за віком.

Просив скасувати вимоги УПФ України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про сплату боргу від 03 грудня 2012 року № Ф-192, від 07 серпня 2013 року № Ф-619 та стягнути моральну шкоду в розмірі 7900 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їхні рішення скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття судом касаційної інстанції рішення, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову Київський окружний адміністративний суд виходив з того, що позивачу призначена пенсія за віком на пільгових умовах, а саме відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а положення частини четвертої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ) поширюється на осіб, яким призначено пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

Зазначена позиція була підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без зміни.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанції є помилковим з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

УПФ України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області вважає, що пенсіонером за віком у розумінні наведеної норми є особа, якій призначено пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На його думку, таким пенсіонером може бути особа, якій призначено пенсію за віком згідно з будь-яким законом, яким визначено призначення пенсії особам залежно від досягнення віку.

За загальним правилом пенсія за віком є така пенсія, яка встановлюється з досягненням певного віку та за наявності необхідного стажу роботи. Пенсії за віком поділяються на три види: 1) на загальних підставах; 2) пільгових; 3) спеціальних юридичних підставах (умовах).

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VІ однією з умов звільнення осіб від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком. Будь-яких застережень про те, що під пенсіонерами за віком слід розуміти лише тих осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ця норма та Закон № 2464-VІ у собі не містять.

Отже, під пенсіонерами за віком, указаними в частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VІ, необхідно розуміти всіх осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з досягненням віку і незалежно від законів, якими таке право на пенсію за віком встановлено.

Тому, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права під час вирішення цього спору.

Статтею 1 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ платником єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, зазначеною нормою встановлено пільги для пенсіонерів за віком у вигляді звільнення сплати за себе єдиного внеску. Визначальним у вирішенні цього спору є те, чи відноситься позивач до зазначеного виду пенсіонерів.

Судами встановлено, що 31 січня 2003 року ОСОБА_4 зареєстрований виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області як фізична особа-підприємець.

Відповідно до Пенсійного посвідчення, Серія НОМЕР_1, з 27 жовтня 2001 року він є пенсіонером за вислугу років.

УПФ України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області сформовано вимоги про сплату боргу від 03 грудня 2012 року № Ф-192 на суму 3355,77 грн. та від 07 серпня 2013 року № Ф-619 на суму 4549,80 грн.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Призначення та виплата позивачу пенсії на пільгових умовах із зниженням віку, необхідного для призначення пенсії, не змінює виду пенсійного забезпечення та не позбавляє права особи на призначення пенсії (пенсії за віком), передбаченої законом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має передбачене частиною четвертою статті 4 "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування" право на звільнення від сплати єдиного внеску, як такий, що обрав спрощену систему оподаткування та отримує пенсію за віком.

За таких обставин вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є такими, що не ґрунтуються на законі, а отже, підлягають скасуванню.

У зв'язку із цим колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши повно і правильно обставини справи, не правильно застосували норми матеріального права, та дійшли помилкового висновку, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і дія положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на нього не поширюється, і безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить із того, що позивач не надав доказів, що з вини відповідача йому завдано моральну шкоду, та що внаслідок таких дій та бездіяльності у нього погіршився стан здоров'я.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. (пункт 10-1 Постанови).

Позивач вказував на те, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності відповідача у нього погіршився стан здоров'я.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази того, що між неправомірними діями відповідача і погіршенням стану здоров'я позивача існує причинний зв'язок, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України надано право суду касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним їхні судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про скасування вимог про сплату боргу та стягнення моральної шкоди, скасувати та ухвалити у цій справі нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Борисполі та Бориспільському районі Київської області про сплату боргу від 03 грудня 2012 року № Ф-192 та вимогу від 07 серпня 2013 року № Ф-619.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у розгляді справи, є остаточною, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Голяшкін О.В.

Швед Е.Ю.