ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ справа № 800/123/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Швеця В.В.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

Олексієнка М.М.,

Черпака Ю.К.,

при секретарі Борілло Ю.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Лаптієва А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» (далі - Постанова № 775-VII) в частині: висновку про порушення ним присяги судді; доручення Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягнення усіх винних осіб до відповідальності; рекомендації Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання звільнення за порушення присяги суддів Конституційного Суду України, які були призначені з'їздом суддів України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Постанова № 775-VII прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав, з перевищенням повноважень та з порушенням передбаченої процедури. Встановлення Верховною Радою України факту порушення ним присяги судді Конституційного Суду України позначилося на його репутації як у професійних колах, так і в очах суспільства. Крім того, Постановою № 775 за участь у прийнятті рішень Конституційного Суду України № 20-рп/2010, 3-рп/2012 встановлено переваги певних суддів Конституційного суду України та необґрунтовану відповідальність інших, що свідчить про неправомірне втручання в його професійне життя як складову особистого життя в результаті накладення необґрунтованої відповідальності, що по своїй суті є порушенням принципу верховенства права та дискримінацією за неправдиво визначеною політичною приналежністю.

Представник відповідача надав письмові заперечення на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оспорювана постанова, має організаційний та рекомендаційний характер і не вказує в обов'язковому порядку Раді суддів України та Генеральній прокуратурі вчиняти певні дії. Окрім того, позивачем не доведено фактів порушення Верховною Радою України його конституційних прав та законних інтересів, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 16 вересня 2010 року рішенням X позачергового з`їзду суддів України ОСОБА_4 призначено суддею Конституційного Суду України.

21 вересня 2010 року ОСОБА_4 на пленарному засіданні Верховної Ради України склав присягу судді Конституційного Суду України.

24 лютого 2014 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 775-VII, у пункті 3 якої запропоновано Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень суддів Конституційного Суду України, зокрема, ОСОБА_4, у зв'язку з порушенням ними присяги судді.

Пунктом 4 цієї постанови Генеральній прокуратурі України доручено порушити кримінальне провадження за фактом прийняття Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (далі - Рішення № 20-рп/2010) і притягти усіх винних осіб до відповідальності.

Згідно зі статтею 149 Конституції України на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 Основного Закону України.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 422/96-ВР суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

Тобто, лише цей орган, з'їзд суддів України, може вирішити питання про звільнення судді Конституційного суду України ОСОБА_4., що може давати підстави про порушення права на працю.

Згідно з Постановою № 775-VII, яка є предметом оскарження Верховна Рада України запропонувала Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України.

Виходячи з встановлених обставин справи та норм права прийнята постанова права позивача не порушила.

Крім того, Верховна Рада України відповідно до частини другої статті 85 Конституції України та частини другої статті 46 Регламенту Верховної Ради України наділена правом звернення до будь-якого державного органу.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 28 квітня 2015 року (справа № 21-62а15).

Доводи позивача про те, що висновок Постанови № 775-VII позначився на його репутації на професійних колах та в очах суспільства не може свідчити про порушене право.

Адміністративний суд захищає громадянина від втручань у його основоположні права.

Разом з тим, саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Для того щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Предмет позову повинен мати правовий характер і виходити з певних матеріально-правових відносин.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, що стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, що з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Отже, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права позивача.

З огляду на викладене, Постанова № 775-VII, яка є предметом оскарження не порушує права чи інтереси ОСОБА_4, оскільки рішення про звільнення його з посади судді Конституційного Суду України Верховна Рада України не приймала, а лише запропонувала розглянути це питання органу, який призначив його на посаду.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 160-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування рішення в частині - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Швець

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.М. Олексієнко

Ю.К. Черпак