ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2016 р. м. Київ К/800/12670/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівМороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд

адміністративної справи за позовом Приватного підприємства (далі - ПП) "Спецімпекс" до Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Харківська митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування рішення та стягнення коштів за касаційною скаргою Харківської митниці на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2010 року ПП "Спецімпекс" в Харьківському окружному адміністративному суді пред'явило позов до Харьківської митниці, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування рішення та стягнення коштів.

Просило скасувати рішення Харківської митниці про визначення митної вартості товарів від 21 травня 2010 року № 800000006/2010/001383/2 та стягнути з державного бюджету України суму надмірно сплачених обов'язкових платежів за митне оформлення товару в розмірі 30664,42 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року, позовні вимоги задоволені.

Скасовано рішення Харківської митниці про визначення митної вартості товарів від 21 травня 2010 року № 800000006/2010/001383/2.

Стягнуто з Державного бюджету України суму надмірно сплачених обов'язкових платежів за митне оформлення товару в розмірі 30664,42 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Харківська митниця подала касаційна скарга, в якій вказала на те, що оскаржувані рішення судів у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ПП "Спецімпекс".

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 01 лютого 2010 року між ПП "Спецімпекс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецінвест" (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 1Л/РФ (далі - Контракт), відповідно до положень якого продавець зобов'язується поставити (передати у власність), а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах даного Контракту.

Відповідно до пункту 1.2. Контракту номенклатура, ціна та кількість товару передбачається в специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною даного Контракту.

За специфікацією від 01 лютого 2010 року № 1 до Контракту, редакція якої була змінена на підставі додаткової угоди від 12 квітня 2010 року № 1 до Контракту, продавець зобов'язаний поставити покупцю черевики чоловічі з комбінованим верхом (юфть та штучна шкіра) в кількості 1440 пар за ціною 370,00 російських рублів за пару.

На виконання Контракту позивачем був ввезений на митну територію України товар, зокрема, "Взуття з комбінованим верхом" (юфть та штучна шкіра) в кількості 1440 пар. Для здійснення митного оформлення поставленого товару позивач 23 квітня 2010 року подав відповідачу вантажну митну декларацію № 800000015/0/325003.

Відповідно до Контракту, а також рахунку-фактури від 15 квітня 2010 року № 00000013 позивач зазначив у вантажній митній декларації (далі - ВМД) митну вартість товару за ціною угоди у розмірі 370,00 російських рублів за одиницю товару на загальну суму 532800,00 російських рублів, в підтвердження чого позивач надав усі необхідні документи, керуючись Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Однак, 25 травня 2010 року відповідачем була винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 800000015/0/00442. Причиною відмови в митному оформленні товару стала необхідність внесення змін до граф 12 та 45 ВМД після прийняття декларації митним органом до митного оформлення (стаття 90 Митного кодексу України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до наданого рішення про визначення митної вартості товарів від 21 травня 2010 року № 800000006/2010/001383/2.

В даному рішенні митна вартість товару була визначена в сумі 789,41 російських рублів за одиницю товару, внаслідок чого загальна сума визначена у розмірі 1136750,40 російських рублів.

З даним рішенням позивач не погодився, а тому керуючись статтею 264 Митного кодексу України та положеннями Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17 березня 2008 року № 230 (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), звернувся до відповідача з проханням випустити товар, що декларується, у вільний обіг під гарантію сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною відповідачем.

На дане звернення позивач отримав повідомлення від відповідача про згоду на випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання про сплату до державного бюджету обов'язкових платежів згідно з митною вартістю, визначеною у рішенні. У зв'язку з цим позивач 21 травня 2010 року подав до митного органу ВМД № 800000015/1010/326446 та здійснив доплату обов'язкових платежів на суму 30664,42 грн.

Після цього позивач звернувся до ДП "Держзовнішінформ" - провідного інформаційно-аналітичного та експертного центру України у сфері зовнішньої торгівлі з проханням провести цінову експертизу товару. У своєму експертному висновку ДП "Держзовнішінформ" підтвердило, що контрактна ціна 370,00 російських рублів/шт. для поставки 1440 шт. відповідно до рахунку-фактури від 15 квітня 2010 року № 00000013 чоловічих черевиків з комбінованим верхом (юфть та штучна шкіра) до контракту, є прийнятною за умови постачання FCA - Курськ, Росія (відповідно до "Інкотермс-2000").

На підставі пункту 13 Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17 березня 2008 року № 230 позивач надав 19 серпня 2010 року даний експертний висновок відповідачу та просив переглянути митну вартість товару щодо можливості застосування митної вартості, заявленої позивачем.

Однак, від відповідача надійшов лист, згідно з яким позивачу відмовили в перегляді митної вартості, зазначеної в рішенні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПП "Спецімпекс", та суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції, виходили з того, що рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом без обґрунтування неможливості застосування інших методів визначення митної вартості товарів є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності заявленої позивачем митної вартості товару, що позивачем наданий перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товару за ціною договору. Це є підставою для повернення надмірно сплаченої суми ПДВ з Державного бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з обставинами справи між сторонами виник спір щодо законності рішення відповідача про визначення митної вартості товару за 6 (шостим) - резервним методом та видачу картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

При цьому позивач посилається на ті обставини, що ним для підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору надані необхідні документи і підстав для визначення заявленого товару для митного оформлення за резервним

6-им методом визначення митної вартості товару у митного органу не було.

Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими актами законодавства, прийнятими у відповідності до вимог цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 259 МК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їхня ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною першою статті 260 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

При цьому згідно з приписами частини першої статті 264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною першою статті 262 МК України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості (частина третя статті 260 МК України).

Відповідно до частини першої статті 266 цього Кодексу визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, то згідно з положеннями статті 267 МК України проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 МК України.

Згідно із положеннями статті 273 МК України у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Пунктом 5 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок декларування митної вартості товарів), передбачено, що для заявлення митної вартості товарів, визначеної за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) відповідно до статті 267 МК України подається декларація митної вартості за формою згідно з

додатком 1 (декларація форми ДМВ-1).

Відповідно до пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Отже, відомості про фактичну вартість товарів, що містяться у документах, які подаються митному органу для підтвердження митної вартості товарів за ціною господарської операції, повинні базуватися на об'єктивній, документально підтвердженій інформації та співпадати із заявленою митною вартістю.

Судами першої та апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що ПП "Спецімпекс" для підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу було надано повний перелік документів, передбачений пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів.

При цьому митним органом не було заявлено претензій недостовірності чи необ'єктивності поданих позивачем документів або інших перешкод їх застосування щодо правильності визначення чи підтвердження заявленої митної вартості товару за ціною договору. У рішенні про визначення митної вартості товару відповідачем не зазначено, які саме відомості у наданих йому документах викликають сумніви, та в чому вони полягають.

Відмовляючи у митному оформленні товару та визначаючи його митну вартість за резервним 6-им методом визначення митої вартості товару відповідач не навів достатніх підстав, які у відповідності до статті 267 МК України унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору, так само як і не зазначив обставини, які згідно з частиною третьою статті 265 МК України перешкоджають цьому.

Між тим, неподання додаткових документів та наявність у митного органу сумнівів щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару за ціною договору, не може бути підставою для невизнання такої вартості та визначення її митним органом за резервним методом. Наявність сумнівів у митного органу відповідно до статей 264, 265 МК України є підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження об'єктивності визначення ним митної вартості товару за ціною договору. При цьому, сумніви мають бути реальними, базуватися на певних об'єктивних критеріях, а додаткові документи, надання яких митний орган вважає необхідним для підтвердження митної вартості, повинні стосуватися ціни договору, а не будь-яких інших обставин чи подій.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у відповідній частині позовних вимог дійшли вірного висновку, що відповідачем не була доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення за шостим методом та неможливості визначення митної вартості товару за ціною угоди, а також не спростоване твердження позивача стосовно того, що наданих позивачем митному органу документів достатньо для визначення митної вартості товару за ціною договору.

За обставин, коли рішення про визначення митної вартості товару митним органом ухвалено неправомірно, то митний орган не мав підстав й для відмови у митному оформленні товару, а отже, й для видачі картки відмови.

Разом з тим, у частині позовних вимог про стягнення надмірно сплачених обов'язкових платежів за митне оформлення товару суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 квітня 2014 року у справі № 21-29а14, у випадку, якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Отже, задоволення позову про стягнення сплачених сум до бюджету у спорі про оскарження рішення митного органу про визначення митної вартості та картки відмови є неправильним.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції помилково задовольнив позов про стягнення на користь позивача надміру сплачених обов'язкових платежів за митне оформлення товару, а суд апеляційної інстанції безпідставно залишив його рішення без зміни. Тому, у цій частині позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню.

Водночас є підстави для ухвалення у цій частині позовних вимог нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідні обставини встановлені правильно та повно, але до спірних правовідносин неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції мас право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства "Спецімпекс" до Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про скасування рішення та стягнення коштів, скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплачених обов'язкових платежів за митне оформлення товару в розмірі 30664,42 грн. і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених статтями 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Швед Е.Ю.