ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року м. Київ справа № П/800/155/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., Приходько І.В., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю позивача ОСОБА_6,

представника відповідача Білопольської Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6)

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України, Комісія)

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з адміністративним позовом до ВККС України, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 09 лютого 2016 року № 380/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції України для вирішення питання щодо внесення про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Комісія прийняла оспорюване рішення з перевищенням власних повноважень під час дослідження доказів та встановлення обставин, а також не врахувала приписи законодавства в частині необхідності дотримання строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач просить визнати його протиправним та скасувати, зазначаючи про необґрунтованість та безпідставність мотивів такого рішення, а також наполягаючи на порушенні прав та інтересів ОСОБА_6 внаслідок недотримання Комісією приписів чинного законодавства.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву зазначає, що спірне рішення ВККС України прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, вказує на те, що Комісія діяла в межах власних повноважень та виконувала функції, які безпосередньо покладені на відповідача приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та надала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що вважає спірне рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а позов - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи позовної заяви, заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС України визначені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності ВККС України, і не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також - обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, які саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 14.10.2002 року № 626\2002 «Про призначення суддів» відповідно до ст. 127 та ч. 1 ст. 128 Конституції України ОСОБА_6 призначено строком на п'ять років на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва та у подальшому відповідно до Постанови Верхової Ради України від 18.09.2008 року № 524-УІ «Про обрання суддів» ОСОБА_6 було обрано на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва безстроково.

25 січня 2014 року ОСОБА_6, як слідчим суддею, було розглянуто клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Бондаренко О.В., погодженого процесуальним керівником - старшим

прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва Музикою В.М., про

застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_11, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 Кримінального кодексу України, за матеріалами кримінального провадження № 12014100030000708 від 21.01.2014 року, та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (ухвала Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/1708/14-к, а.с. 184-185).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у червні 2014 року до ВККС України надійшло звернення голови Громадської організації «Майдан - Громадський контроль» ОСОБА_12, у якому зазначалося про те, що ОСОБА_6, здійснюючи повноваження слідчого судді у кримінальному провадженні, не виконала обов'язків щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів особи (ОСОБА_11).

Рішенням Комісії від 10 лютого 2015 року № 126/дп-15 було відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_6.

Рішенням ВККС України № 380/дп-16 від 09 лютого 2016 року вирішено направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді ОСОБА_6 з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (за порушення присяги). Разом з тим, відповідач не вказав у рішенні, коли суддею була складена присяга.

Відповідачем у запереченнях на позовну заяву, а також безпосередньо у судовому засіданні неодноразово зазначалися мотиви та вказувалися обставини прийняття саме такого роду рішення за наслідками розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва - ОСОБА_6.

Так, листом № 4973-0-26-14/9.1 від 12.05.2014 Міністерство юстиції України скерувало до ВККС України вищезазначене звернення Громадської організації «Майдан - Громадський контроль» в особі голови ОСОБА_12, яке першочергово було адресоване Міністру юстиції України П. Петренку.

Судом враховано той факт що 11 квітня 2014 року було припинено повноваження попередніх членів Комісії на підставі Закону України від 08 квітня 2014 року «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», тоді як новостворений склад Комісії свою діяльність розпочав тільки 09 грудня 2014 року.

27 січня 2015 року за результатами перевірки даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_6. членом ВККС України ОСОБА_15 було складено висновок з викладенням виявлених фактів та обставин, який разом з матеріалами дисциплінарного провадження був предметом розгляду на засіданні Комісії 10 лютого 2015 року та за результатами розгляду якого, рішенням від 10 лютого 2015 року № 126/дп-15 було відкрито дисциплінарну справу стосовно позивача.

Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, Комісією було встановлено, що 25 січня 2014 року до провадження слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_6. надійшли матеріали клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Бондаренка О.В., погоджене старшим прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва Музикою В.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_11, затриманого 23 січня 2014 року та підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого статтею 296 частиною 3 Кримінального кодексу України.

Розглянувши вищезазначене клопотання, 25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_6. постановила ухвалу про його задоволення та обрала ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Відповідно до мотивувальної частини рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_11 обґрунтовано підозрювався у скоєнні злочину, передбаченого статтею 296 частиною 3 Кримінального кодексу України (в редакції згідно з Законом України від 16 січня 2014 року санкцію цієї норми змінено на шість років позбавлення волі). Крім того, зазначалося що слідчим суддею було врахована тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, а також вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Разом з цим, 13 лютого 2014 року колегія суддів апеляційного суду міста Києва частково задовольнила апеляційні скарги підозрюваного та його захисника, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року скасувала та прийняла рішення про застосування стосовно підозрюваного запобіжного захисту у вигляді домашнього арешту у певний період доби.

В оскаржуваному рішенні ВККС України, зокрема зазначено, що Комісія, встановивши обставини справи та проаналізувавши норми кримінально-процесуального кодексу, дійшла висновку про те, що приймаючи рішення під час розгляду 25 січня 2014 року клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві про застосування міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_11, слідчий суддя застосувала винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без наявності підстав, передбачених КПК України.

Крім того, Комісією, з посиланням на технічний запис судового засідання від 25.01.2014 року, встановлено та враховано той факт, що під час винесення спірного рішення слідчим суддею ОСОБА_6. було відхилено клопотання сторони захисту - адвоката про дослідження у судовому засіданні відеозапису, який, як вважав адвокат підозрюваного, міг би спростувати наявність обґрунтованої підозри у скоєнні його підзахисним кримінального правопорушення.

Окремою підставою для висновку про порушення позивачем присяги Комісія визначила факт недотримання ОСОБА_6 приписів ст. 206 КПК України. Такого висновку ВККС України дійшла самостійно, зазначивши про те, що на час вирішення клопотання про застосування до ОСОБА_11 запобіжного заходу суддя ОСОБА_6. володіла інформацією, яка свідчила про можливе застосування до підозрюваного надмірної сили працівниками міліції, тоді як тілесні ушкодження підозрюваного мали очевидний характер.

На підставі вищенаведених обставин, взявши до уваги факт скасування судом апеляційної інстанції ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року по справі № 753/1708/14-к, а також самостійно встановивши обставини недотримання позивачем процесуальних норм, зокрема, приписів ст. 206 КПК України, Комісія дійшла висновку про порушення суддею ОСОБА_6. присяги та прийняла оскаржуване рішення про направлення до Вищої ради юстиції рекомендації про її звільнення з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується та вважає передчасними висновки ВККС України, а рішення Комісії від 09 лютого 2016 року № 380/дп-16 таким, що порушує права та законі інтереси позивача, враховуючи наступне.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Конституції України).

При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону, незалежність суддів гарантується Конституцією і законами України, суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив виключно з підстав передбачених Конституцією (статті 126, 129 Конституції України).

За приписами статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарної справи; далі - Закон № 2453-VI) обов'язки судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами. Суддя зобов'язаний, зокрема: своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

Порушення обов'язків судді можуть мати наслідком його притягнення до дисциплінарної відповідальності чи звільнення за порушення суддівської присяги, зокрема про таку підставу припинення суддівської служби зазначається в пункті 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Зміст присяги судді полягає в урочистому зобов'язанні об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону № 2453-VI).

Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суддею; далі - Закон № 22/98-ВР) і полягає у: вчиненні ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотриманні суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Частиною 2 статті 84 Закону № 2453-VI встановлено, що право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти. Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує та розміщує на своєму офіційному веб-порталі зразок скарги (заяви) щодо неналежної поведінки судді, який може використовуватися для повідомлення ВККС України відомостей про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом ВККС України у порядку, встановленому цим Законом (частина 2 ст. 86 Закону № 2453-VI).

Член ВККС України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Колегією суддів встановлено, що підставою для відкриття дисциплінарного провадження Комісією стосовно позивача став лист, що не відповідає формі заяви (скарги) щодо неналежної поведінки судді, який першочергово було адресовано Міністру юстиції України та до якого не було додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження викладених обставин (на підставі яких заявник у даному листі просить звільнити певних суддів за порушення присяги).

Відповідачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно того, яким чином членом ВККС України було здійснено перевірку викладених у листі обставин стосовно позивача, а також які фактичні докази існували до моменту відкриття дисциплінарної справи, необхідність чого, зокрема, обумовлена приписами ч. 3 ст. 84 Закону № 2453-VI, яка встановлює, що не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв'язку з здійсненням ним правосуддя.

Так, єдиною підставою для застосування можливого дисциплінарного стягнення, за вказаними відповідачем мотивами, у рішенні Комісії від 10 лютого 2015 року № 126/дп-15 визначено пункт перший частини першої статті 83 Закону № 2453-VI.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження у разі істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язаного, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову.

Разом з цим, частина 2 зазначеної статті встановлює, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Наведені законодавчі норми відповідають міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. Так, Рекомендацією СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 69).

Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

В цій частині колегія суддів зазначає, що перевірка ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року по справі № 753/1708/14-к відбулася апеляційним судом міста Києва, внаслідок чого судом апеляційної інстанції були встановлені певні порушення вимог кримінального процесуального законодавства України, які, згідно мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, полягали у недостатньому обґрунтуванні та аргументації ОСОБА_6 обраного найбільш суворого запобіжного заходу. Разом з цим, судом апеляційної інстанції було лише частково задоволені апеляційні скарги та обрано інший менш суворий запобіжний у вигляді домашнього арешту в певний період доби.

При цьому Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі адвоката (а.с. 181-183), а також апеляційній скарзі самого ОСОБА_11 (а.с. 191-193) наявні доводи стосовно обрання занадто жорсткого запобіжного заходу, однак відсутні посилання на порушення слідчим суддею будь-яких інших процесуальних норм, в тому числі, приписів ст. 206 КПК України. Також відсутня інформація (клопотання, заяви тощо) про необхідність проведення невідкладного судово-медичного обстеження особи. В ухвалі суду апеляційної інстанції так само не містяться обставини встановлення порушень слідчим суддею положень ст. 206 КПК України, тоді як апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги та у відповідності до ч. 3 ст. 303 ЦПК України наділений повноваженнями під час розгляду справи встановлювати як неправильне застосування норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначала, що повідомляти про обставини застосування до ОСОБА_11 фізичної сили з боку працівників міліції у відповідний орган досудового розслідування (у даному випадку Дарницькому РУ ГУ МВС України в м. Києві) та надавати доручення цьому органу провести дослідження фактів, викладених у поясненні захисника, у слідчого судді необхідності не було, оскільки захисник зазначив про самостійне подання відповідної заяви до органу досудового розслідування та внесення відомостей з цього приводу до ЄРДР.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Разом з цим, суд частково погоджується з доводами відповідача стосовно того, що з урахуванням наявних у матеріалах справи № 753/1708/14-к: рапорту чергового ч/ч Печерського РУ МВС України в м. Києві майора міліції

Сергійчука В.П. від 23 січня 2014 року; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 23 січня 2014 року; протокол допиту підозрюваного від 23 січня 2014 року та довідки міської клінічної лікарні швидкої допомоги м. Києва від 24 січня

2014 року № 526, слідчий суддя мав підстави зробити висновок про необхідність самостійного реагування в порядку ч. 6 ст. 206 КПК України. Однак, в даному випадку у спірному рішенні Комісія дійшла висновку про факт безпосереднього порушення присяги суддею у зв'язку з невиконанням вказаної процесуальної норми, що, на думку колегії суддів, в повній мірі не відповідає фактичним обставинам справи.

Аналізуючи текст присяги, як її викладено у статті 55 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали слідчим суддею) та склади діянь, що становлять порушення присяги судді у розумінні частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР можна дійти висновку, що в основі поведінки судді закладені правові та морально-етичні норми, недодержання яких створює факт порушення присяги.

Згідно з висновком Комісії позивачем порушено саме норми, які визначають передусім обов'язок судді своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. На переконання відповідача, допущені суддею ОСОБА_6. порушення є істотними, такими, що викликають сумнів у їх об'єктивності, неупередженості та несумісні зі званням судді.

Оцінюючи рішення Комісії за алгоритмом, наведеним у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з твердженнями про те, що дії судді при ухваленні рішення стосовно ОСОБА_11 не є бездоганними. У той же час вважає передчасною кваліфікацію цих дій як порушення присяги.

Так, досліджуючи поняття «об'єктивність» колегія суддів зазначає, що нормативного закріплення воно не знайшло, за змістом є доволі абстрактним, таким, що важко перевірити. Водночас у Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, наведено визначення об'єктивності судді як принципу: «Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».

Крім того, нормами національного права не закріплено зміст поняття «неупередженість». Тоді як в адміністративному судочинстві поняття «неупередженість» вживається як тотожне з поняттям «безсторонність» (пункт 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), цей Суд розмежовує суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності. Перший відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, а другий визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу (справа «Пєрсак проти Бельгії», заява № 8692/79, п. 30).

Щодо суб'єктивної безсторонності, то ЄСПЛ зазначав, що «особиста неупередженість судді повинна вважатись присутньою, доки не доведено протилежного» (справа «Ле Комт, Ван Левен та Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75 та 7238/75, п. 94).

Об'єктивний критерій може бути розкритий через оцінку поведінки судді шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який сумнів у його безсторонності (справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, п. 104).

Оскільки досліджені докази не дають підстав стверджувати про особисту зацікавленість судді ОСОБА_6. у результатах вирішення справи, про умисел в діяннях позивача, то навіть за умови встановленої часткового недотримання кримінальних процесуальних норм суд не погоджується з висновком про доведеність упередженості, яка несумісна зі званням судді.

Колегія суддів також вважає, що такий висновок Комісії ухвалений без належного врахування попередньої тривалої і бездоганної діяльності ОСОБА_6 на посаді судді. Зокрема, згідно характеристики позивача, складеною головою Дарницького районного суду м. Києва, ОСОБА_6 за час роботи у суді зарекомендувала себе грамотним і кваліфікованим юристом, яка з відповідальністю ставиться до роботи судді, юридично грамотно складає процесуальні документи, на високому професійному рівні проводить судові засідання, працює над підвищенням професійної кваліфікації, вивчає нове законодавство, вміло організовує роботу, тощо.

Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку про недотримання Комісією вимог щодо обґрунтованості та пропорційності під час прийняття 09 лютого 2016 року рішення № 380/дп-16, тому оскаржуване рішення є незаконним (протиправним), а відтак підлягає скасуванню.

При цьому Колегія суддів зазначає про обґрунтованість доводів відповідача в частині того, що рішення Комісії від 18 серпня 2014 року № 1067/дп-14 про відкриття дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_6 не підлягає правовій оцінці, оскільки відповідно до приписів пункту 3 розділу 11 «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з 11 квітня 2014 року по 8 грудня 2014 року включно повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені, а відтак рішення, що були прийняті не уповноваженим складом Комісії не мають юридичної сили.

На підставі викладеного та керуючись статтями 18, 94, 161-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09 лютого 2016 року № 380/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції України для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Дарницького районного суду м. Києва визнати протиправним та скасувати.

Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 551,20 гривня.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Н.Є. Маринчак

І.Я. Олендер

І.В. Приходько