ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2016 р. м. Київ К/9991/80415/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Латишевої Л.П.

представника відповідача Островерха Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 2а/0270/3505/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.09.2012 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області від 19.04.2012 № 0000232330. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вінницька промислова група» судовий збір в сумі 2146 грн. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача - Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію ДПС реорганізовано шляхом приєднання до утвореної Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до утвореної Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС.

Враховуючи наведене, судом касаційної інстанції згідно зі статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України допущено заміну відповідача у справі - Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби правонаступником - Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

У відповідь на запит Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС від 19.05.2011 № 27995/23-314 про надання письмових пояснень та документального підтвердження правомірності декларування податкового кредиту за березень 2011 року щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» ТОВ «Вінницька промислова група» надіслано лист від 24.05.2011 № 69 про відмову у наданні інформації.

Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС видано наказ від 06.06.2011 № 2884/23 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Вінницька промислова група».

На підставі наказу від 06.06.2011 податковим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку, за результатами якої складено довідку від 08.06.2011 № 2474/23/31041602 про відсутність порушень щодо формування позивачем податкового кредиту за операціями з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія». Перевірка проведена на підставі первинних документів.

Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС повторно видано наказ від 14.03.2012 № 942/23 «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Вінницька промислова група».

На підставі наказу від 14.03.2012 органом повторно проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування податку на додану вартість щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 27.03.2012 № 117/22/31041602.

Правовими підставами для призначення вказаної перевірки в наказі від 14.03.2012 № 942/23 визначено п.п. 78.1.4 п. 1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

В акті перевірки від 27.03.2012 № 117/22/31041602 зафіксовані порушення позивачем вимог ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що полягали у неправомірному включенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» послуг щодо підготовки до весняних робіт та обробки землі за договором від 03.11.2011 № ПП-1.

На підставі акта перевірки від 27.03.2012 № 117/22/31041602 складено податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0000232330 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 379029 грн., в т.ч. 379028 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» відповідач обґрунтовує тим, що правочин позивача з вказаним контрагентом в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Податковий орган вважає, що операції реально не вчинялися. У підтвердження своєї позиції посилається на відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне надання послуг, відсутність у ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» виробничих потужностей, сільськогосподарської техніки, автотранспортних засобів та інших умов, необхідних для виконання послуг позивачу, визнання «Східно-Українська комерційна компанія» банкрутом.

Позивач вважає оспорюване податкове повідомлення-рішення протиправним, обґрунтовуючи свою позицію відсутністю у податкового органу правових підстав для проведення повторної документальної позапланової невиїзної перевірки за березень 2011 року щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія», оскільки наказ про призначення такої перевірки прийнято 14.03.2012, а запит щодо отримання інформації податковим органом надіслано лише 16.03.2012. Окрім того, посилається на наявність всіх первинних документів, що підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія».

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Підпунктом 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Кодекс) органам державної податкової служби надано право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом, а п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 - право отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначаються статтею 79 Податкового кодексу України, зокрема п. 79.1 статті 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, для вирішення питання щодо наявності у податкового органу правових підстав для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Кодексу необхідно встановити наявність таких обставин як:

надання платнику податків письмового запиту органу державної податкової служби, який підписаний керівником (заступником керівника) останнього та містить перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту;

ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на такий запит протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

В обґрунтування наявності підстав, визначених п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, для проведення перевірки позивача відповідач посилається на надсилання позивачу 19.05.2011 запиту щодо надання документів щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» за березень 2011 року.

Як встановлено судом першої інстанції, оформлена актом від 27.03.2012 № 117/22/31041602 перевірка проведена на підставі наказу від 14.03.2012 № 942/23 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки». Запит від 19.05.2011 № 27995/23 314 мав наслідком прийняття іншого наказу від 06.06.2011 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що передувала оспорюваній у справі перевірці.

Таким чином, фактичною підставою для прийняття наказу від 14.03.2012 № 942/23 про проведення позапланової невиїзної перевірки не була така підстава як ненадання позивачем відповіді на запит від 19.05.2011 № 27995/23 314.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що повторний запит про надання документів щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» за березень 2011 року податковим органом позивачу надіслано лише 16.03.2012, тобто після прийняття наказу від 14.03.2012 № 942/23 про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки.

Враховуючи викладене, позапланова невиїзна перевірка, за результатами якої складено акт від 27.03.2012 № 117/22/31041602, призначена та проведена за відсутності правових підстав.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0000232330 з підстав недотримання відповідачем порядку проведення такої перевірки, посилаючись на те, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Щодо такої позиції суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції зазначає, що норми, що регулюють порядок та підстави проведення документальної невиїзної перевірки, не передбачають процедури допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Такі перевірки здійснюються без обов'язкової участі платника податків, через що платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення.

При перевірці правильності оцінки судів суті виявлених в ході перевірки порушень податкового та іншого законодавства суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норми законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій зроблені без дослідження обставин щодо фактичного їх вчинення, в т.ч. без дослідження первинних документів, складених щодо таких операцій.

Визнання контрагента платника податку, відомості щодо реєстрації якого містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та який перебував на обліку в податковому органі платником податку на додану вартість на час вчинення господарських операцій, банкрутом та його ліквідація після вчинення господарських операцій не є підставою для висновку про нікчемність цих правочинів та позбавлення первинних документів правового значення.

Платник податків (покупець товарів (послуг) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності контрагентів, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит через ліквідацію таких контрагентів.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Судом першої інстанції встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» з придбання послуг щодо підготовки до весняних робіт та обробки землі за договором від 03.11.2011 № ПП-1 підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.03.2011 та від 31.03.2011, платіжними та розрахунковими документами, податковими накладними від 30.03.2011 та від 31.03.2011 №№ 230, 231, 324, 326, установчими документами, зведеною технологічною картою вирощування ярового ріпаку за інтенсивною технологією урожаю 2011 року, договорами суборенди земельної ділянки, актами приймання-передачі об'єкта суборенди, актом визначення меж земельної ділянки в натурі, викопіюванням з плану території тощо. Ці первинні документи оцінені судом як такі, що належним чином оформлені та підтверджують господарські операції. Зміст придбаних послуг відповідає видам господарської діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції також вказав на наявність актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.03.2011, платіжних та розрахункових документів, податкових накладних в сумі 2274168 грн., в т.ч. 379028 грн., зведеної технологічної карти вирощування ярового ріпаку за інтенсивною технологією врожаю 2011 року, які вказують на наявність господарської мети придбання позивачем послуг та відповідність таких послуг основним видам діяльності товариства, доказів у підтвердження наявності у користуванні (оренді) позивача земель сільськогосподарського призначення, загальною площею 820,5 га на території Немирівського району Вінницької області, доказів на підтвердження придбання позивачем витратних матеріалів для виконання робіт.

Водночас суд апеляційної інстанції не визнав підтвердженими витрати позивача первинними документами, з огляду на те, що згідно зі зведеною технологічною картою вирощування ярового ріпаку за інтенсивною технологією урожаю 2011 року вартість придбаних послуг становить 666492,15 грн., натомість згідно з іншими платіжними та розрахунковими документами - 2274168 грн.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції оцінив зведену технологічну карту вирощування ярового ріпаку за інтенсивною технологією урожаю 2011 року окремо без оцінки такого доказу у сукупності з іншими зазначеними вище первинними документами.

У відповідності до п. 3.1 договору від 03.11.2011 № ПП-1 вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується в актах наданих послуг.

Як достовірно встановлено судом першої інстанції, згідно з первинними документами, складеними за фактом виконання послуг ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія», в т.ч. виписками по особовим рахункам, актами приймання-здачі тощо, вартість таких послуг складає 2274168 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 379028 грн. Таким чином, вартість наданих послуг визначена саме в актах приймання-здачі по факту надання послуг.

Позивач наголошує на тому, що зведена технологічна карта вирощування ярового ріпаку за інтенсивною технологією урожаю 2011 року (а.с. 140) містить лише розрахункові показники матеріалів для здійснення посіву земельних площ за собівартістю, складається задовго до посівних робіт та не є первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Суд апеляційної інстанції також вказує на ненадання позивачем доказів, які б містили інформацію щодо виду техніки та власника техніки, що використовувалися для надання придбаних послуг.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за наявності достатніх належних і допустимих доказів, які підтверджують факт виконання послуг, ненадання позивачем таких доказів, які б містили інформацію щодо виду техніки та власника техніки, що використовувалися для надання придбаних послуг, не є обґрунтованою підставою не визнавати господарські операції та витрати за ними.

До того ж платник податків не зобов'язаний вимагати від контрагента документи, що підтверджують право власності/користування певною технікою, та вид техніки, що використовувалась для надання придбаних послуг.

Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що у договорі від 03.11.2011 № ПП-1 відсутня інформація щодо виду придбаних послуг та щодо вартості таких послуг.

Натомість, судом першої інстанції достовірно встановлено, що конкретний перелік наданих позивачу ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» послуг зазначено в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.03.2011 та від 31.03.2011: глибоке рихлення землі, внесення міндобрив в ґрунт, боронування, культивації землі, посіву ярого ріпаку, внесення гербіцидів.

При цьому, згідно з п. 2.3 договору від 03.11.2011 № ПП-1 виконавець може додатково надавати інші послуги, ніж попередньо передбачені в узгоджених замовленнях сторін, по узгодженню із замовником. В такому випадку перелік виконаних послуг відображається в актах виконаних робіт.

Судом першої інстанції також достовірно встановлено, що при здійсненні податковим органом першої перевірки позивача щодо взаємовідносин з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія», за результатами якої складено довідку від 08.06.2011 № 2474/23/31041602, відповідачем вже досліджувались первинні документи (акти приймання-здачі робіт, видаткові та податкові накладні). Жодних порушень щодо змісту чи порядку складення вказаних первинних документів або обставин щодо неправомірності формування податкового кредиту за березень 2011 року за операціями з ТОВ «Східно-Українська комерційна компанія» податковим органом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0000232330 та вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував постанову суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову.

Тому, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення судових витрат шляхом безспірного списання органами державної казначейської служби з рахунків Вінницької ОДПІ Вінницької області.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду адміністративної справи, суд мав керуватися положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Порядок розподілу судових витрат при вирішенні адміністративних справ регламентується статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема частиною 1 якого (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) визначено: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За правилами Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державних і місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції повинен був стягнути судові витрати у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) на користь позивача з Державного бюджету України.

Верховний Суд України у постанові від 01.12.2015 у справі № 21-1298а15 також виклав позицію, за якою постанова суду першої інстанції, ухвалена 20.05.2014 (на час дії ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що була чинною до набрання чинності Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII), в частині відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків податкового органу не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група» задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.09.2012 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн.)».

У решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.09.2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун