ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2016 р. м. Київ К/800/20587/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області (далі - УПФ) до відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції (далі - ВДВС) про скасування постанови про арешт коштів боржника за касаційною скаргою представника позивача на судові рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року УПФ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову ВДВС від 21 лютого 2014 року № ВП 41728264 про накладення арешту на кошти боржника.

Посилалося на те, що рішення про присудження соціальних виплат, які сплачуються з Державного бюджету України, виконуються органами державного казначейства, а не державною виконавчою службою.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, залишеною без змін Львівським апеляційним адміністративним судом від 9 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що рішення судів про присудження доплати до пенсії з 08.02.2013 року виконуються в порядку визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким не передбачено накладення арешту на рахунки УПФ.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, предметом спору є постанова державного виконавця від 21 лютого 2014 року про накладення арешту на кошти УПФ за невиконання судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_4 нарахованого, але не виплаченого підвищення до пенсії.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що постанова про накладення арешту на кошти відповідає вимогам закону, окрім того, на час розгляду справи рішенням державного виконавця від 28 березня 2014 року арешт з рахунків боржника знято.

Висновок судів не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені законами України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VІ), постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 3 серпня 2011 року, якою затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок).

Відповідно частини другої статті 3 Закону № 606-ХІV (у редакції Закону України від 19.09.2013 р. N 583-VII) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому, як зазначено у частині першій статті 1 Закону № 4901-VІ., саме цим Законом встановлються гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Згідно із частиною першою статті 3 вище згаданого Закону, якою визначено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначений постановою КМУ № 845 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Виходячи з наведених норм права та обставин, встановлених судами, державний виконавець не мав правових підстав до винесення рішення про накладення арешту на кошти УПФ.

Той факт, що на час розгляду справи постанова, яка оскаржується в судовому порядку, фактично припинила свою дію, оскільки іншим рішенням від 28.03.2014 року арешт з рахунків боржника знято, не свідчить про відсутність порушеного права та можливості його захисту.

За правилами пункту 1 частини другої статті 162 КАС України при визнанні протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, суд повинен скасувати зазначене рішення (дії чи бездіяльність) або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Тобто, скасування правового акту спрямоване на припинення настання юридичних і фактичних наслідків, які передбачалися, коли акт приймався і набував чинності.

Приймаючи до уваги, що обставини, які зумовили протиправність акта, існували на час його прийняття, то зазначений акт підлягає скасуванню з моменту його прийняття.

За наведених обставин, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухваленню нового рішення про задоволення позову. Скасувати постанову ВДВС від 21 лютого 2014 року № ВП 41728264. про арешт коштів боржника в особі УПФ.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції від 21 лютого 2014 року №ВП 41728264 про арешт коштів управління Пенсійного фонду України у Жидачівському районі Львівської області.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

О.Ф. Ситников

І.В. Штульман