ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ справа № 800/500/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Заїка М.М., Олексієнко М.М., Рецебуринський Ю.Й., Штульман І.В.,

секретар судового засідання Шаманська І.В.,

розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі ВРЮ) №898/0/15-15 від 26.11.2015р. про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Дніпровського районного суду м.Києва за порушення присяги судді.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що приймаючи 26.11.2015р. оскаржуване рішення щодо порушень, допущених ним під час розгляду 22, 23 та 25 січня 2014 року клопотань про застосування запобіжних заходів та про надання дозволу на проведення обшуку житла, відповідачем пропущено річний строк, передбачений частиною четвертою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на 16.06.2014р. - час подачі першої заяви про проведення перевірки).

Також посилається на те, що при обранні дисциплінарного стягнення відповідачем порушено вимоги статей 86, 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не враховано, що під час прийняття рішень він реалізував дискреційні повноваження, за які згідно норм міжнародного права та законодавства України суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, посилається на те, що відповідачем не дотримано строки направлення прийнятих щодо судді рішень, порушено право на отримання відомостей щодо себе та порушено право на об'єктивний та безсторонній розгляд його справи шляхом проведення закритого розгляду дисциплінарної справи.

Крім того, вважає, що відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч чинного законодавства України здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.

У додаткових поясненнях позивач посилається на те, що відповідачем не надано достовірних доказів того, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства шляхом таємного голосування, що за оскаржуване рішення проголосувала необхідна кількість членів Вищої ради юстиції, відповідачем не встановлено та не доведено всіх необхідних для звільнення за порушення присяги судді складових, а також не доведено, що розгляд дисциплінарної справи щодо позивача відбувся об'єктивно та незалежно, а рішення прийнято безпосередньо на засіданні.

Представник відповідача в письмових запереченнях посилався на те, що Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», передбачено спеціальні строки проведення Тимчасовою спеціальною комісією з питань перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) перевірки суддів та розгляду Вищою радою юстиції висновку ТСК, які є відмінними від строків вчинення процесуальних дій за загальною процедурою розгляду висновку члена Вищої ради юстиції, яка визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Твердження позивача з приводу того, що строк притягнення судді до відповідальності, на момент розгляду справи ВРЮ, закінчився вважає необгрунтованими і такими, що не відповідають нормам законодавства, оскільки строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, і строки для застосування дисциплінарного стягнення (строки давності) не ідентичні.

Крім того, представник відповідача у своїх запереченнях посилався на те, що всі документи, які стосувались позивача, були йому направлені, матеріали дисциплінарної справи надані для ознайомлення його представнику, перегляду судових рішень ВРЮ не проводилось, а приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду юстиції».

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову.

В ході розгляду справи встановлено, що Указом Президента України від 13.05.2008р. №432/2008 позивача призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області строком на п'ять років

Указом Президента України від 06.06.2011р. №644/2011 позивач переведений на посаду судді Дніпровського районного суду м. Києва в межах п'ятирічного строку.

Постановою Верхової Ради України від 18.04.2013р. №207-VII позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.

З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2014р. до Дніпровського районного суду м.Києва було внесено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 які підозрювалися у вчиненні спільно з іншими невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 294 КК України, - активна участь у масових заворушеннях 19.01.2014р. у місті Києві на вулиці Грушевського.

Ухвалами судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 22.01.2014р. клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвала щодо ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 31.01.2014р. апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково, застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 03.02.2014р. апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задоволено частково, застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Крім того, 25.01.2014р. до Дніпровського районного суду м.Києва було внесено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 294 КК України, - активна участь у масових заворушеннях 23.01.2014р. у місті Києві на вулиці Грушевського поряд із стадіоном «Динамо».

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 25.01.2014р. клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 07.02.2014р. апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою позивач мотивував тим, що вони підозрювались у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадськості, існуванням ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме запобіганням спробам переховуватись від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення. Крім того, позивач виходив з того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.

Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 25.01.2014р. задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває у володінні ОСОБА_11

Ухвалами Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 23.01.2014р. задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_12 за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, які належать йому на праві власності.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 23.01.2014р. задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_5, яка належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 від 25.01.2014р. задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за місцем реєстрації і фактичного проживання ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_3.

Зазначені ухвали в апеляційному порядку не переглядались.

08.04.2014р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Відповідно до статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції, серед іншого, підлягає перевірці у разі прийняття ним рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях, а також рішень про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

На адресу ТСК надійшли заяви ОСОБА_16 від 16.06.2014р., експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундаці» ОСОБА_17 від 13.10.2014р. та заява заступника Генерального прокурора України від 05.12.2014р. про проведення перевірки з приводу порушення позивачем норм законодавства України під час прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та надання дозволів на проведення обшуків.

За наслідками розгляду зазначених заяв ТСК ухвалила висновок від 09.06.2015р., яким визнала в діях позивача порушення присяги судді та направила висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Зазначений висновок та матеріали перевірки 20.08.2015р. надійшли до Вищої ради юстиції, яка ухвалою від 24.09.2015р. відкрила щодо позивача дисциплінарну справу.

В ході розгляду дисциплінарної справи ВРЮ встановила, що в матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 були відсутні і в подальшому не надані копії протоколів огляду місць події, в ході яких оглянуто ОСОБА_5 та ОСОБА_3, допит останнього проведено у нічний час 20.01.2014р., а повідомлення про підозру вручене йому в той же день о 21:40 год.

В матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 були відсутні протокол огляду місця події, в ході яких оглянуто ОСОБА_5, протокол допиту свідка ОСОБА_27., протокол затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_5, однак такі документи були надані позивачем під час розгляду дисциплінарної справи.

В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 встановлено, що під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук ОСОБА_5 та ОСОБА_4, здійснення яких допускається частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК України під час затримання, і має фіксуватись у протоколі затримання. Такі огляди відбувались у нічний час та за відсутності захисників підозрюваних. Допит підозрюваного проведено до вручення повідомлення про підозру.

В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 встановлено, що в матеріалах судового провадження відсутні протоколи допиту свідків ОСОБА_28., ОСОБА_20 У протоколах допиту свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 не вказано, у рамках якого саме кримінального провадження проводився допит. Під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук підозрюваного, що не узгоджується з частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК України і така процесуальна дія проведена без участі захисника. У протоколі затримання підозрюваного не зазначено фактичний час затримання, а його допит проведено до повідомлення про підозру.

Також в цій частині ВРЮ встановлено, що усі процесуальні дії були проведені в рамках кримінального провадження №12014100000000179, а клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 оформлене в межах кримінального провадження №12014100040000273 і відомості про їх об'єднання або виділення відсутні. Таким чином спосіб отримання стороною обвинувачення доказів суперечить передбаченому КПК України порядку, а тому такі докази не можуть визнаватись допустимими чи такими, що свідчать про існування обгрунтованої підозри.

В частині постановлення позивачем ухвал про задоволення клопотань про надання дозволу на проведення обшуків ВРЮ встановлено, що позивачем не у повній мірі дотримано вимоги частини другої статті 235 КПК України, зокрема, конкретно не визначено речі, які планувалось відшукати, відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, матеріали судових проваджень не містили усіх документів, які у ньому зазначені, а також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Вища рада юстиції 26.11.2011р. прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду м.Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Приймаючи таке рішення відповідач виходив з того, що позивач розглядаючи клопотання про обрання міри запобіжного заходу не обгрунтував чому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання підозрюваними покладених на них процесуальних обов'язків, в порушення вимог статті 372 КПК України не зазначив в ухвалах жодних доказів та не забезпечив належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечив повного та неупередженого судового розгляду.

Крім того, рішення обгрунтоване тим, що позивач не забезпечив належне виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а надані ним пояснення не спростовують факту обрання найбільш суворого запобіжного заходу без зазначення наявності обгрунтованої підозри та відповідних ризиків.

Вчинені позивачем дії на думку відповідача викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади та свідчать про наявність достатніх підстав для внесення подання про звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги судді.

Виходячи з положень статті 58 Конституції України відповідач вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») трирічний строк застосування дисциплінарного стягнення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 126 Конституції України однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Із змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків та принижують авторитет судової влади.

При цьому, такі дії проявились у допущених, на думку відповідача, порушеннях норм Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду позивачем як слідчим суддею клопотань про обрання міри запобіжного заходу та надання дозволу на проведення обшуку житла в січні 2014 року.

Поряд з тим, за правилами статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за що статтею 88 цього ж закону передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Інших обставин і фактів, які б викликали сумнів у об'єктивності позивача, свідчили про несумлінне виконання ним своїх службових обов'язків та приниження авторитету судової влади, крім порушень норм процесуального права, в ході розгляду дисциплінарної справи встановлено не було і в оскаржуваному рішенні не зазначено.

В свою чергу за правилами частини третьої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у разі якщо Тимчасовою спеціальною комісією за результатами перевірки не встановлено фактів, що свідчать про порушення суддею присяги судді, а виявлено підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, матеріали перевірки направляються до Вищої ради юстиції або до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Враховуючи, що висновки ТСК і відповідача грунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які були допущені на їх думку позивачем при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді встановлено не було, а тому суд приходить до висновку, що передбачені законом підстави для внесення подання про його звільнення за порушення присяги судді відсутні.

Крім того, за правилами частини другої статті 32 «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що предметом перевірки ТСК були дев'ять судових рішень, постановлених одноособово позивачем, з яких шість рішень в апеляційному порядку не переглядались, одне рішення за результатами апеляційного перегляду апеляційним судом залишене без змін, а два рішення, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції вимог процесуального закону, скасовано та обрано підозрюваним інший вид запобіжного заходу.

При цьому, фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків встановлено не було.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що розгляд відповідних клопотань позивачем проводився публічно, з участю підозрюваних та їх захисників, учасникам процесу була забезпечена можливість надати суду свої пояснення та докази, оскаржити прийняті судові рішення, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права. При цьому процесуальні порушення, які зазначені в оскаржуваному рішенні відповідача, були допущені слідчим, в свою чергу позивачем відсутність тих чи інших матеріалів у судових провадженнях була компенсована дослідженням матеріалів кримінального провадження і такі обставини в ході розгляду справи спростовані не були. Також, із змісту прийнятих судових рішень вбачається, що суддею було враховано тяжкість злочину та покарання, дані про особу, наявність відповідних ризиків, неможливість застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, в ухвалах про надання дозволу на проведення обшуку зазначено речі, для виявлення яких проводиться обшук.

Крім того, Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не передбачено суб'єктний склад осіб, наділених правом звернення із заявами про проведення спеціальної перевірки, однак статтею 2 «Строки перевірки суддів» передбачено, що такі заяви подаються юридичними або фізичними особами в межах відповідних строків.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка була проведена за зверненнями ОСОБА_16 та експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундаці» ОСОБА_17, які участь в розгляді клопотань про обрання міри запобіжного заходу та надання дозволу на проведення обшуку не брали, а самими підозрюваними та іншими особами, прав, свобод та законних інтересів яких стосувались прийняті позивачем судові рішення, заяви про проведення перевірки не подавались.

В частині доводів позивача щодо пропуску відповідачем передбаченого законом строку звільнення суддів за порушення присяги колегія суддів виходить з наступного.

Так, преамбула Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» містить положення, відповідно до якого проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції здійснюється з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги.

Цим законом передбачено строки проведення перевірки та прийняття відповідних рішень, однак строків, протягом яких суддів може бути звільнено за порушення присяги, цей закон не передбачає, а містить відсилочну до існуючих процедур норму.

Крім того, за правилами пункту 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р.) до спірних правовідносин застосовані не можуть бути.

Посилання відповідача в цій частині на положення статті 58 Конституції України, за якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, не можна визнати обгрунтованим, оскільки Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» розширено підстави притягнення суддів до відповідальності в порядку дисциплінарного стягнення та види такої відповідальності, збільшено строк, протягом якого може бути застосоване дисциплінарне стягнення, що в свою чергу свідчить про посилення цим законом відповідальності суддів, в т.ч. за порушення присяги.

Також колегія суддів вважає необгрунтованим посилання відповідача на те, що до прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» звільнення суддів за порушення присяги не було обмежено будь-яким строком.

Так, в цій частині Європейський суд з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» №21722/11 від 09.01.2013р., рішення якого в силу частини другої статті 8 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню під час розгляду справ, прийшов до висновку, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності, в зв'язку з чим визнав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею в тому числі і вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

За правилами частини четвертої статті 87 цього Закону дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Таким чином, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» №21722/11 від 09.01.2013р., суд приходить до висновку, що притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги могло бути здійснене не пізніше одного року з дня вчинення проступку.

Оскільки судові рішення, з приводу яких відносно позивача проводилась перевірка, були постановлені 22, 23, 25 січня 2014 року, тому оскаржуване рішення відповідача від 26.11.2015р. було прийняте за межами такого строку. При цьому, судом враховано періоди тимчасової непрацездатності позивача та перебування його у відпустці.

Інші доводи позивача, зокрема, щодо недотримання відповідачем строків направлення прийнятих щодо нього рішень, порушення права на отримання відомостей щодо себе, відсутності достовірних доказів щодо прийняття рішення шляхом таємного голосування, та що за таке рішення проголосувала необхідна кількість членів ВРЮ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з копії оскаржуваного рішення та витягу з протоколу засідання ВРЮ вбачається, що за відповідне рішення проголосувала необхідна кількість членів ВРЮ, прийняття рішення відбулось шляхом проведення таємного голосування, крім того встановлено, що позивачу надано копії прийнятих щодо нього рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 2, 7-12, 159, 160-163, 167, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 26 листопада 2015 року №898/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.П. Стародуб

Судді М.М. Заїка

М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман