ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ справа № 800/294/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Веденяпіна О.А.,

суддів Вербицької О.В., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача Ліходій О.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4

до Вищої ради юстиції

про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

21 грудня 2015 року ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що жодних дій чи бездіяльності, які б свідчили про порушення ним присяги судді, не допускав, рішення про звільнення прийняте з порушенням процедури, визначеної законодавством України, без урахування наданих ним пояснень та даних про особу судді, за відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про наявність в його діях порушення присяги судді, з порушенням строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Вказав, що за цими ж обставинами рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача в своїх письмових і усних запереченнях позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що допущені суддею ОСОБА_4 порушення норм законодавства при відкритті провадження у цивільній справі № 761/32458/13-ц за позовом Київської міської ради до народних депутатів VII скликання Петренка П.Д., Карпунцова В.В., Махніцького О.І., третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання відсутнім права проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36,- без дозволу позивача чи третьої особи, та при вжитті заходів по забезпеченню цього позову ухвалами від 3 грудня 2013 року, порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади за порушення присяги судді.

Щодо доводів позивача про порушення ВРЮ строків давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вказала, що на момент вчинення суддею ОСОБА_4 встановлених порушень законодавством України можливість звільнення судді з посади за порушення присяги не обмежувалась будь-яким строком. На час розгляду дисциплінарної справи частиною 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не сплив.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, колегія суддів вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 Указом Президента України від 07 грудня 2009 року № 1016/2009 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

21 січня 2010 року відповідно до статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_4 складена присяга.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до народних депутатів VII скликання Петренка П.Д., Карпунцова В.В., Махніцького О.І., третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якій позивач просив визнати відсутнім право проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36,- без дозволу позивача чи третьої особи.

В обґрунтування позову Київська міська рада зазначила, що листом від 01 грудня 2013 року № 1 народні депутати VII скликання Петренко П.Д., Карпунцов В.В., Махніцький О.І. повідомили голову Київської міської державної адміністрації про безстрокове проведення зустрічей з виборцями у приміщенні Київської міської державної адміністрації, що фактично відбувалось з 01 грудня 2013 року та є загальновідомим фактом, підтвердженим численними публікаціями в засобах масової інформації. Станом на час подання позову ні Київською міською радою, ні Київською міською державною адміністрацією не надано дозволу на перебування відповідачів, запрошених ними осіб та інших в даному приміщенні.

Одночасно заявою Київська міська рада просила забезпечити позов шляхом заборони відповідачам та будь-яким іншим особам, крім Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації і визначених ними особами, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36.

Вказана заява мотивована тим, що на момент подання позову такі зустрічі вже фактично проводяться відповідачами. Згідно з повідомленнями в засобах масової інформації виборці, які перебувають у зазначеній будівлі, вже спричинили значних матеріальних втрат територіальній громаді міста Києва.

Ухвалами судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 від 03 грудня 2013 року відкрито провадження у цивільній справі № 761/32458/13-ц за вказаним позовом, а також задоволено заяву про його забезпечення. Заборонено народним депутатам України Петренку П.Д., Карпунцову В.В., Махніцькому О.І. та будь-яким іншим фізичним та юридичним особам, крім Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і визначених ними особами, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в тому числі за адресою: місто Київ, вул. Хрещатик, 36. В ухвалі зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, може спричинити збільшення матеріальних втрат територіальної громади міста Києва.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2014 року апеляційні скарги представника народного депутата Петренка П.Д. - Помазанова А.В., народних депутатів України Карпунцова В.В., Махніцького О.І. задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року про відкриття провадження скасовано. Питання про відкриття провадження передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважати, що зазначений спір виник з приводу нерухомого майна, застосувавши при цьому правила виключної підсудності. Ухвалою від 03 березня 2014 року суд апеляційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову і постановив нову ухвалу про відмову у задоволенні цього клопотання.

У вищевказаній ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що, прийнявши рішення щодо забезпечення позову у вказаний спосіб, суд першої інстанції, крім відповідачів, наклав заборону користуватися приміщенням невизначеному колу осіб, що не узгоджується із заявленими вимогами. Забезпечуючи позов, суд також не пересвідчився, що заборона народним депутатам України користуватися вказаними приміщеннями, які є публічними особами і здійснюють свою діяльність відповідно до положень Закону України «Про статус народного депутата України», не узгоджується з правами та обов'язками, які мають народні депутати згідно з цим Законом.

18 березня 2014 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 (№ 761/32458/13-ц) позовну заяву Київської міської ради до народних депутатів VII скликання Петренка П.Д., Карпунцова В.В., Махніцького О.І., третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про визнання відсутності права повернуто Київській міській раді для подання до належного суду. Суддя дійшов висновку, що даний позов не підсудний Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки посилання щодо виникнення спору відносно нерухомого майна, яке знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, є помилковим, а відтак при зверненні до суду з даним позовом слід керуватися загальними правилами підсудності справ відповідно до статті 109 Цивільно-процесуального кодексу України. Вказане у позовній заяві місцезнаходження відповідачів територіально не відноситься до Шевченківського району міста Києва.

Судом також встановлено, що на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшло звернення народного депутата Петренка П.Д. щодо поведінки судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_4, наслідком якої може бути притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Заявник зазначав, що суддею ОСОБА_4 при розгляді цивільної справи № 761/32458/13-ц істотно порушено норми процесуального права, зокрема постановлено ухвалу суду від 3 грудня 2013 року, якою необґрунтовано вжито заходи забезпечення позову.

Згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 суддю Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани.

Крім того, до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 4 серпня 2014 року надійшло звернення заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., а 2 вересня 2014 року - звернення народного депутата України Продан О.П. про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 норм законодавства України під час вирішення питання про забезпечення позову у справі № 761/32458/13-ц за позовом Київської міської ради до народних депутатів України VII скликання Петренка П.Д., Карпунцова В.В., Махніцького О.І., третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про визнання відсутності права.

За висновком ТСК від 24 вересня 2014 року № 1/02-14 вчинення суддею ОСОБА_4 дій під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову свідчить про те, що він не є відданим принципам правової держави та присязі судді, а тому повинен бути звільнений із займаної посади.

Листом від 29 жовтня 2014 року № 7876/0/9-14 висновок направлений до ВРЮ.

10 вересня 2015 року ухвалою ВРЮ за № 461/0/15-15 відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4

3 грудня 2015 року ВРЮ за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня 2014 року № 1/02-14, прийняте рішення № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

У своєму рішенні стосовно позивача ВРЮ посилалась на висновок ТСК від 24 вересня 2014 року № 1/02-14, в якому зазначено, що постановлення суддею ОСОБА_4 3 грудня 2013 року ухвали про забезпечення позову в зазначеній справі призвело до порушення права невизначеного кола осіб, в тому числі територіальної громади, на проведення зборів у приміщенні адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). За висновками ТСК, такі дії судді ОСОБА_4 свідчать про те, що він не дотримався принципів правової держави та присяги судді, а тому має бути звільнений із займаної посади.

Щодо доводів позивача про те, що заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. та народний депутат України Продан О.П. не були належними суб'єктами та не мали повноважень на звернення до ТСК з заявою про проведення перевірки судді слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової слідчої комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону України «Про прокуратуру», є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак, та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, звертаючись до ТСК із заявою щодо перевірки судді заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Згідно з пунктом 1 статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат зобов'язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави.

Таким чином, з метою виконання обов'язків, визначених наведеною нормою, народний депутат України Продан О.П., як обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник українського народу у Верховній Раді України, мала повноваження щодо звернення до ТСК.

Колегія суддів також акцентує увагу на тому, що частина друга статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» містить положення про те, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) подаються юридичними або фізичними особами, проте не містять жодних виключень щодо права народного депутата чи прокурора звертатись до ТСК із заявою про проведення перевірки судді.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню ВРЮ, колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним у вирішенні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак порушення присяги, повторного притягнення його до юридичної відповідальності, строків давності звільнення судді з посади за порушення присяги.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98- ВР (далі - Закон № 22/98- ВР) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Виходячи з положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», а саме частини другої статті 7, обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції є висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок діяльності якої визначається цим Законом, про порушення суддею присяги.

Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону № 22/98- ВР (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Приймаючи оскаржуване Рішення та встановлюючи, що суддя ОСОБА_4 порушив присягу судді, Вища рада юстиції цілком обґрунтовано встановила, що постановлене суддею ОСОБА_4 рішення про забезпечення позову виходило за межі поданого позову та фактично стосувалося обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій.

Як зазначила ВРЮ в оскаржуваному рішенні, спір стосувався права народних депутатів України VII скликання Петренка П.Д., Карпунцова В.В., Махніцького О.І., проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в тому числі за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 36. Саме про проведення зустрічей з виборцями у приміщенні Київської міської державної адміністрації повідомляли керівника цього органу народні депутати України Петренко П.Д., Карпунцов В.В., Махніцький О.І.

Відповідно до частини десятої статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат має право зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та організацій, об'єднаннями громадян, у чому йому повинні невідкладно сприяти їх керівники.

Частиною сьомою статті 28 Закону України «Про статус народного депутата України» встановлено, що місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти організації звітів народних депутатів та їх зустрічей з виборцями. З цією метою відповідна місцева державна адміністрація, орган місцевого самоврядування надає безоплатно окреме пристосоване приміщення, обладнане засобами зв'язку, завчасно сповіщає виборців про час та місце звіту або зустрічі, інформує про це місцеві засоби масової інформації.

За таких обставин, як вірно зазначила ВРЮ у оскаржуваному рішенні, у судді ОСОБА_4 не було підстав вважати, що позов виник з приводу нерухомого майна. Про вказане свідчить також і те, що саме з цих підстав ухвала про відкриття провадження у справі була скасована ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 березня 2014 року.

Як роз'яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Усупереч наведеному суддя ОСОБА_4 не пересвідчився в тому, чи існує загроза утруднення виконання можливого рішення суду про визнання відсутнім у народних депутатів права проводити зустрічі з виборцями; чи підлягає примусовому виконанню рішення про відсутність права; не з'ясував відповідність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам і за наявності позовних вимог тільки до трьох народних депутатів України вжив заходи забезпечення позову до необмеженого кола осіб.

Згідно з частиною другою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 4 листопада 1950 року, право на свободу мирних зібрань не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 39 Конституції України гарантовано право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Враховуючи акцію протесту громадян України, яка проходила, зокрема в м. Києві і мала масовий і тривалий характер, суддя ОСОБА_4 повинен був усвідомлювати, що позов Київської міської ради фактично спрямований на обмеження прав громадян на мирні зібрання, а прийнявши ухвалу про забезпечення позову, якою встановив заборону щодо невизначеного кола осіб, фактично створив перешкоди для реалізації цього конституційного права.

Такі дії судді ОСОБА_4 з врахуванням загальновідомих подій щодо проведення мирних акцій протесту в м. Києві, в тому числі на вул. Хрещатик, Майдані незалежності, а також обставини прийняття ним ухвали про забезпечення позову (як свідчать матеріали справи така ухвала суддею ОСОБА_4 була постановлена 3 грудня 2013 року, судове засідання було розпочате о 23 год. 40 хв. і тривало 35 хвилин) ставлять під сумнів, що він при цьому діяв об'єктивно, неупереджено та незалежно.

Таким чином, ВРЮ дійшла правильного висновку, що постановлене з грубими порушеннями норм процесуального права суддею ОСОБА_4 судове рішення виходило за межі поданого позову та фактично стосувалося обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій, тому вчинені суддею ОСОБА_4 дії під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову, якими порушені норми законодавства України, порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Постановлення суддею ОСОБА_4 ухвали про забезпечення позову, як свідчать матеріали справи, призвело до неможливості осіб, в тому числі територіальної громади, проводити збори у приміщенні адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

За таких обставин, керуючись положеннями пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», ТСК з дотриманням норм чинного законодавства здійснила перевірку позивача, як судді, який прийняв рішення про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій.

З урахування наведеного ВРЮ законно та обґрунтовано використовувала висновок ТСК як підставу звільнення позивача з посади судді.

Щодо тверджень позивача про те, що його повторно притягнено до одного й того ж виду відповідальності за одні й ті ж діяння, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, згідно із наявним у матеріалах справи рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 суддю Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани. Разом з тим, на підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з дня набрання чинності цим Законом (11 квітня 2014 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені.

Згідно з інформацією, наявною на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, 9 грудня 2014 року на організаційному засіданні обрано нового Голову, заступника Голови та секретаря Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на організаційному засіданні були присутні 8 новопризначених членів. Тобто новий повноважений склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів сформовано 9 грудня 2014 року.

Таким чином, оскільки на час прийняття рішення від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 у членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були припинені повноваження, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани, а відтак доводи позивача про повторне притягнення його до юридичної відповідальності не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо пропуску строків притягнення його до відповідальності за порушення присяги колегія суддів зазначає наступне.

Закони України «Про судоустрій та статус суддів» та «;Про вищу раду юстиції» у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_4 дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про Вищу раду юстиції», а Закон України «Про судоустрій та статус суддів» викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» були внесені зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що до 27 лютого 2015 року, тобто до дня набрання чинності змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції», внесених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов'язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16). В силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 923/0/15-15 є правомірним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 158 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

О.В. Вербицька

Н.Є. Маринчак

Є.А. Усенко

Т.М. Шипуліна