ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" грудня 2016 р. м. Київ К/800/14487/16

К/800/14489/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Єрьоміна А.В.,

секретаря судового засідання - Яроша Д.В.

за участю представників

прокурора Гудименко Ю.В.,

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - ОСОБА_4,

третьої особи 3 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиОСОБА_6, Головного управління Держземагентства у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 рокута ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 рокуу справі№820/3228/15за позовомЗаступника прокурора Харківської областідоГоловного управління Держземагентства у Харківській області треті особи:Державна інспекція сільського господарства у Харківській області, ОСОБА_6 Державне підприємство «Іскра»проскасування наказів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держземагентства у Харківській області, треті особи: Державна інспекція сільського господарства у Харківській області та ОСОБА_6, Державне підприємство «Іскра», в якому просив скасувати накази відповідача про надання ОСОБА_6 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Великогомільшанської сільської ради Зміївського району в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено частково.

Скасовано накази Головного управління Держземагентства у Харківській області про надання ОСОБА_6 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Великогомільшанської сільської ради Зміївського району в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, від подач та третя особа ОСОБА_6 звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

ДП «Іскра» надало заперечення на касаційній скарги, в яких просила в їх задоволенні відмовити.

Інші особи, які беруть участь у справі, заперечень на касаційну скаргу не надали.

Позивач та відповідач заперечень на касаційну скаргу не надали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представників третіх осіб, розглянувши і обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Держземагентства у Харківській області 12 листопада 2014 року винесено накази, якими громадянину України ОСОБА_6 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Великогомільшанської сільської ради Зміївського району в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Підставою для винесення кожного з наказів стали заяви ОСОБА_6 від 14 жовтня 2014 року.

Судами також встановлено, що звертаючись до уповноваженого органу з питань земельних ресурсів, ОСОБА_6 просив надати йому дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Великогомільшанської сільської ради Зміївського району в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. До заяв додав копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію трудової книжки, викопіювання з кадастрової карти бажаного розташування земельних ділянок, обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду достатніх доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних наказів та їх відповідності вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство».

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 ЗК України).

За правилами частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина 2 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 3 статті 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина 6 статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених норм права у взаємозв'язку дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

З огляду на викладене, прийняття відповідачем оскаржуваних заступником прокурора Харківської області наказів про надання ОСОБА_6 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Великогомільшанської сільської ради Зміївського району в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства є реалізацією його контрольних функцій у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 07 червня 2016 року у справі №820/3507/15.

Перевіряючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства закріплений у статті 7 Закону України №973-IV.

Відповідно до частини 1 названої статті для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України №973-IV заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону (п.2 ст.7 Закону). Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності (п.3 ст.7 Закону).

У відповідності до частини 7 та 8 статті 7 Закону України №973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 7 Закону України №973-IV, ОСОБА_6 подав до Головного управління Держземагентства у Харківській області заяви про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства на території Великогомільшанської сільської ради Зміївського району Харківської області, в яких зазначено необхідні реквізити, а також додано наступні документи: копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію трудової книжки, викопіювання з кадастрової карти бажаного розташування земельних ділянок, обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зміст частини 7 статті 7 Закону України №973-IV, який наведений в цій постанові, дозволяє дійти висновку, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем на інших видів інженерної інфраструктури.

Суди першої та апеляційної інстанції помилково трактували зміст названого Закону так, що відповідач мав надати ОСОБА_6 земельну ділянку єдиним масивом, а саме в розмірі, визначеному в усіх спірних наказах, оскільки такий висновок суду не ґрунтується на цій нормі Закону.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в наведених вище правових нормах Закону України №973-IV відсутня заборона надавати особі різні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

У зв'язку з викладеним, посилання судів на протиправність оскаржуваних наказів з огляду на те, що надані ними дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства на території Великогомільшанської сільської ради Зміївського району Харківської області стосуються різних земельних ділянок, які не являють собою єдиний масив, є помилковим.

Крім того, Закон України №973-IV не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

Також колегія суддів дійшла думки про надуманість висновків суду першої та апеляційної інстанцій про порушення Закону України №973-IV при прийнятті спірних наказів в частині відсутності доказів наявності сільськогосподарської техніки, оскільки Закон України №973-IV взагалі не містить такої вимоги при вирішенні питання про надання (передачу) земельних ділянок.

Помилковим також є висновок судів про незаконність спірних наказів із підстав ненадання ОСОБА_6 при поданні документів для отримання земельних ділянок обґрунтувань розмірів вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідності отримання таких великих площ земельних ділянок та незазначення у поданих документах перспектив діяльності фермерського господарства, зокрема, не наведено доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі вказаних площ, оскільки Закон України №973-IV не вимагає подання таких документів.

Отже висновок судів про порушення статей 7 та 8 Закону України №973-IV не відповідає дійсності.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 22 січня 2014 року у справі №822/1020/13-а, колегія суддів вважає помилковим.

У справі, що розглядається, предметом розгляду є накази, згідно з якими ОСОБА_6 отримав дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства на території Великогомільшанської сільської ради Зміївського району Харківської області, після чого документація із землеустрою була затверджена, а у вересні 2015 року між відповідачем та ОСОБА_6 укладено договори оренди зазначених вище земельних ділянок.

Натомість у справі, за результатами якої Вищим адміністративним судом України винесено постанову, на яку посилаються види першої та апеляційної інстанцій, предметом розгляду було рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, на підставі якого подальших дій з боку третьої особи щодо оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства суд не встановив.

Отже обставини у справах не є подібними.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 30 вересня 2015 року у справі №822/4181/14.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла думки, що Головне управління Держземагентства у Харківській області при прийнятті оскаржуваних наказів діяла в межах повноважень та відповідно до закону, а тому підстав для скасування цих наказів немає.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційні скарги ОСОБА_6 та Головного управління Держземагентства у Харківській області - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року у справі №820/3228/15 - скасувати.

Постановити нове рішення.

В задоволенні позову Заступника прокурора Харківської області до Головного управління Держземагентства у Харківській області, треті особи: ОСОБА_6, Державне підприємство «Іскра», про скасування наказів - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді