ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/56416/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі за позовом Куйбишевського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Запорізький обласний центр зайнятості, про скасування вимоги,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року позов Куйбишевського районного центру зайнятості задоволено. Визнано протиправною та скасовано п.2 вимоги Державної фінансової інспекції в Запорізькій області від 12 грудня 2011 року №08-03-14/10990.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та вірно враховано судами, з 24.10.2011 по 18.11.2011 відповідачем проводилась планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2009 по 01.01.2011.

За результатами ревізії відповідачем зроблено висновок, викладений в акті ревізії №003/0026 від 18.11.2011 про те, що преміювання заступника директора - начальника відділу позивача ОСОБА_5 протягом періоду з 01.11.2010 по 01.10.2011 здійснювалось без дозволу органу вищого рівня на підставі наказів «Про виплату премій», підписаних директором позивача.

У зв'язку з чим, на думку відповідача, позивачем були порушені вимоги п. 6 Постанови №268 та п. 4 Наказу № 86, що призвело до зайвого нарахування та виплати премії за рахунок коштів Фонду по КЕКВ 1111 «Заробітна плата».

На підставі акту ревізії керівникові позивача пред'явлено вимогу відповідача, згідно з п. 2 якої позивач зобов'язаний провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів, в іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти у загальній сумі 6264,89 грн., у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України та ст. 1166 Цивільного Кодексу України та провести взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів з метою повернення зайво сплачених коштів у сумі 2295,85 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки викладені в вимозі ДФІ в Запорізькій області, зокрема в пункті 4 вимоги, не відповідають наявним у справі матеріалам та є протиправними, оскільки позивачем доведено законність дій. При цьому, преміювання заступника директора - начальника відділу ОСОБА_5 здійснювалось у порядку та розмірі, установлених Наказом № 86, у межах затверджених видатків на оплату праці та відповідно до Рішення про зазначені виплати органу вищого рівня. Таким чином, позивачем не порушено вимог п. 6 Постанови № 268 та п. 4 Наказу № 86, а відтак відсутнє зайве нарахування та виплата премії по КЕКВ 1111 «Заробітна плата» за період з 01.11.2010 по 01.10.2011 у загальній сумі 6 264,89 грн. (з яких за листопад - грудень 2010 року - 1 295,98 грн., за січень - вересень 2011 року - 4 968,91 грн.). Відповідно, до державних цільових фондів по КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату» не було зайво перераховано 2 295,85 грн. (з яких за листопад - грудень 2010 року - 469,27 грн., за січень - вересень 2011 року - 1 826,57 грн.).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає передчасними такі висновки судів з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), Інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Інспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Інспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Інспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання протиправною вимоги про відшкодування збитків, яка не породжує безпосередньо права чи обов'язки для цієї установи, оскільки обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, органом державного фінансового контролю пред'явлено вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому пункт 2 вимоги вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про можливість скасування пункту 2 оскаржуваної вимоги Держфінінспекції є помилковим.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 13 травня 2014 року №21-89а14, від 28 жовтня 2014 року №21-462а14, від 20 січня 2015 року №21-603а14, від 10 лютого 2015 року № 21-632а14, від 09 червня 2015 року № 21-174а15.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позову Куйбишевського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Запорізький обласний центр зайнятості, про скасування вимоги - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: