ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/53218/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013

у справі № 820/4809/13-а Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства (ПП) «АЗЧ Постач»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013, позов задоволено: скасоване податкове повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ від 03.06.2013 № 000412211.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.05.2013 № 332/2211/36817584. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за грудень 2012 року у загальній сумі 303670,00 грн. за господарськими операціями з поставки від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг, які не мали реального характеру. У результаті вказаних порушень позивачем занижено ПДВ на загальну суму 303670,00 грн. у податковому обліку за грудень 2012 року.

За наслідками перевірки контролюючий орган стосовно позивача прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 № 000412211 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 303670,00 грн. за основним платежем та на 75917,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг між позивачем і ТОВ «НПО «Будгідр-схід» підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), від імені цього постачальника позивачу виписані податкові накладні, на підставі яких він задекларував податковий кредит у податковому обліку за грудень 2012 року в сумі 303670,00 грн. Розрахунок за вказані послуги не відбувся.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у редакції, чинній до 1 вересня 2013 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з мотивів реального характеру поставки позивачу від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних; використання цих послуг у власній господарській діяльності позивача, що призвело до збільшення прибутковості; індивідуальної відповідальності платника податку за не виконання податкового обов'язку зі сплати податків.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не відповідають обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумного (з точки зору загальноприйнятих, звичайних правил господарювання) обгрунтування витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке, у більшості своїй, свідчить про відсутність ділової мети при здійсненні господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. При цьому не має значення, що фінансові показники такої господарської операції, які враховані в податковому обліку, підтверджені документами, вимога стосовно оформлення яких встановлена правовими нормами. Позивач включив до податкового кредиту ПДВ в сумі 3003670,00 грн., нараховану у складі ціни за послуги, яка, як свідчать матеріали справи склала 1822020,00 грн. (а.с. 15-16). Податкові накладні на цю суму поставки виписані з 02.07.2012 по 20.08.2012. Таким чином, позивач визнав як потрібні витрати впродовж порівняно не значного проміжку часу на придбання послуг в розмірі 1822020,00 грн. Погоджуючись з доводами позивача, що такі витрати відповідають цілям його господарської діяльності, оскільки внаслідок придбання інформаційно-консультаційних послуг були виконані заплановані обсяги продаж товарів (побутові електротовари, одяг, взуття, деталі та приладдя до автотранспортних засобів та інше), суд, однак, не перевірив ці доводи іншими доказами. Крім того, суд не звернув увагу, що розрахунок між позивачем та «НПО «Будгідр-схід» станом на час проведення перевірки не був здійснений, ТОВ «НПО «Будгір-схід» податкові декларації з ПДВ за липень, серпень 2012 року не подало, стосовно нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; згідно з останньою, поданою ТОВ «НПО «Будгір-схід» відомістю форми 1ДФ за 3 квартали 2011 року, в товаристві працювало 3 особи, які були звільнені 23.08.2011 (акт Основянської МДПІ м. Харкова від 23.05.2013 (а.с. 16-17).

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності

Відповідно до частини 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відсутність в документі, складеному для фіксації господарської операції, визначеної наведеними нормами інформації, нівелює його значення як доказу здійснення господарської операції, якщо іншими, визначеними та оформленими відповідно до нормативно встановлених вимог документами ця прогалина в документуванні господарської діяльності не заповнена. Інформації щодо змісту, обсягу господарської операції, одиниці виміру господарської операції належить одне з основних значень в облікових документах, оскільки така інформація дозволяє встановити вартісні показники господарської операції, які можуть приймати участь у податковому обліку суб'єкта господарювання як платника податків, зокрема податку на прибуток та податку на додану вартість.

При оцінці актів приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаних між позивачем і ТОВ «НПО «Будгідр-схід» як доказів здійснення позивачем господарських операцій з придбання інформаційно-консультаційних послуг, сума ПДВ в ціні за які була включена позивачем до податкового кредиту, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на ідентичність та загальний характер інформації, наведеній в них щодо господарських операцій, стосовно яких ці акти складені. Ця інформація обмежена назвою послуги «інформаційно-консультаційні послуги», акти не містять конкретизації таких послуг, одиниці виміру, якими керувався постачальник при визначенні їх вартості, як-то: ціна за годину роботи фахівця, виконання конкретного завдання тощо.

З огляду на вказані недоліки документів, на підставі яких позивач збільшив податковий кредит, відсутність у справі доказів, які б підтверджували господарську доцільність придбання інформаційно-консультаційних послуг вартістю 1822020,00 грн., розрахунок за ці послуги, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем вимог пункту 198.3 ст. 198 ПК при збільшенні суми податкового кредиту не відповідає обставинам справи.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що норми ПК, не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити, скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев