ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2016 р. м. Київ К/800/18456/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013

у справі № 2а/1570/2406/2011 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехспецсервіс»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

третя особа: Державна податкова адміністрація в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 30.08.2010: № 0000043500/0 та №0000053500/0, від 01.12.2010: №0000043500/1 та №0000053500/1, від 23.12.2010: №0000043500/2 та №0000053500/2.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У зв'язку з тим, що в судове засідання суду касаційної інстанції, призначене на 13.01.2016 о 12.00, представники сторін не прибули, заяв про відкладення розгляду справи від сторін не поступило, касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 13.08.2010 № 353/35-0320/32540022. Відповідно до цих висновків позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено валові витрати на суму 193333,00 грн. у податковому обліку за 1-й квартал, півріччя, 9 місяців 2008 року, 2008 рік, податковий кредит на суму 38667,00 грн. у податковому обліку за період з березня по грудень 2008 року за нікчемним правочином з поставки від ПП «Аванта МІВ» інформаційних послуг, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 48333,00 грн. у податковому обліку за 1-й квартал, півріччя, 9 місяців 2008 року, 2008 рік, податок на додану вартість на суму 38667,00 грн. у податковому обліку за період з березня по грудень 2008 року. Висновок про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Аванта МІВ», в акті перевірки обґрунтовано посиланням на матеріали кримінальної справи, порушеної відносно засновника та директора ПП «Аванта МІВ» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, в межах досудового слідства по якій громадянка ОСОБА_4 дала свідчення органу слідства, в яких спростувала своє відношення до господарської діяльності ПП «Аванта МІВ», підтвердила реєстрацію підприємства на пропозицію іншої особи за винагороду; податкову інформацію, отриману в результаті здійснення заходів податкового контролю, щодо відсутності у ПП «Аванта МІВ» основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 № 0000043500/0, від 01.12.2010 №0000043500/1, від 23.12.2010 №0000043500/2 про донарахування податкових зобов'язань із податку на прибутку у сумі 72501,00 грн., у т.ч.: 48333,00 грн. - за основним платежем та 24168,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 30.08.2010 №0000053500/0, від 01.12.2010 №0000053500/1, від 23.12.2010 №0000053500/2 про донарахування податкових зобов'язань із податку на додану вартість у сумі 58005,00 грн., у т.ч.: 38667,00 грн. - за основним платежем та 19338,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Аванта МІВ» інформаційних послуг, сторони підписали акти приймання-передачі робіт (надання послуг); від імені цього постачальника виписані на адресу позивача податкові накладні; позивач на підставі цих документів позивач задекларував валові витрати та податковий кредит у вище зазначених сумах у податкових деклараціях з податку на прибуток, податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цього ж пункту, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення суми валових витрат та на включення суми ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні товару (послуг).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що задекларовані позивачем суми валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ПП «Аванта МІВ», підтверджені належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (актами приймання-передачі робіт (надання послуг), податковими накладними, рахунками); відсутності судових рішень про визнання недійсними правочинів між позивачем та ПП «Аванта МІВ», фінансові показники господарських операцій, вчинених на виконання яких позивач включив до податкового обліку; індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків, що виключає негативні наслідки для позивача у випадку недотримання податкової дисципліни його контрагентом.

Однак, з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не відповідає обставинам у справі та правильному застосуванню вище наведених норм матеріального права.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ «Ампір СВ» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд України, при застосуванні вищевказаних норм Закону № 168\97-ВР вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Згідно з частиною другою ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів..

Висновок судів попередніх інстанцій щодо факту поставки позивачу від ПП «Аванта МІВ» інформаційних послуг зроблений без врахування обставин щодо характеру діяльності цієї юридичної особи, на які посилається ДПІ, а саме: використання печатки та рахунків ПП «Аванта МІВ» не встановленими особами для здійснення незаконної діяльності, складання і підписання та подання ними до податкового органу штучної податкової звітності з метою ухилення від сплати податків з використанням прізвища ОСОБА_4 як директора підприємства; відсутність підприємства за місцезнаходженням; відсутність у підприємства матеріальних, трудових ресурсів, що об'єктивно виключає можливість здійснення підприємницької діяльності, зокрема надання ним інформаційних послуг, які були предметом договорів з позивачем (перевірка несення служби на охоронюваних об'єктах). Згідно з вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2010 № 1-669/11, яким громадянку ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 (службова недбалість) Кримінального кодексу України, вона ухилилася від виконання обов'язку щодо контролю за сплатою податків, зборів, подання податкової звітності, податкову звітність з податку на додану вартість від підприємства не подавала з листопада 2008 року (а.с. 131-133, т. 1-й).

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. У зв'язку з цим первинні документи, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець. Так, відсутність у ПП «Аванта МІВ» матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, об'єктивно ставлять під сумнів можливість виконання ними послуг, які були предметом договорів і характер яких, враховуючи кількість об'єктів, які підлягали перевірці, передбачає залучення до їх виконання певної кількості працівників та основних фондів (наприклад, використання транспортних засобів).

При оцінці актів приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаних між позивачем і ПП «Аванта МІВ», суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на ідентичність та загальний характер інформації, наведеній в них щодо господарських операцій, стосовно яких ці акти складені. Так, ця інформація обмежена переліком прізвищ осіб, які, як зазначено в актах, недобросовісно виконують свої обов'язки та порушують форму одягу (неохайний вигляд). При цьому не зазначено об'єкти, щодо яких здійснено перевірку; порушення трудової дисципліни тощо, виявлені під час перевірки; критерії, за якими зроблена оцінка стану охорони; вихідні дані, які б давали можливість перевірити вартість наданих послуг, як-то: ціна за перевірку одного об'єкту, вартість години роботи осіб, які здійснюють перевірку тощо. В судовому процесі не встановлено, що стосовно осіб, прізвища яких зазначені в актах, позивач має право здійснювати контроль щодо виконання ними трудового обов'язку.

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга цієї статті).

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що норми Закону № 168/97-ВР, так само як Закону № 334/94-ВР, не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту (збільшення суми валових витрат) від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, використання цих підстав або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити, скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев