ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2016 р. м. Київ К/800/1420/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (правонаступник Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби )

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.07.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012

у справі № 0670/1865/12 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Генпідряд»

до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.07.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Малинської ОДПІ від 11.01.2012 № 0000032301.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 16.12.2011 № 226/23-12/32375423. Відповідно до цих висновків позивач порушив норми підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пункту 198.3 ст.198, пункту 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК), що призвело до завищення податкового кредиту у вересні 2011 року на 86120,00 грн. за нікчемним правочином з поставки позивачу від ТОВ «Будівельне управління 26» підрядних послуг та товарно-матеріальних цінностей, документального підтвердження виконання яких (накладні. акти прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей або надання послуг, платіжні документи) на письмовий запит ОДПІ та під час перевірки не надано.

За наслідками перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000032301 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 86120,00 грн. за основним платежем та 43060,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Будівельне управління 26» підрядних послуг (будівельно-монтажні роботи), сторони підписали акт виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (форма № КБ-3); від імені цього постачальника на адресу позивача виписана податкова накладна, на підставі якої позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Суди попередніх інстанцій, скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000032301, на підставі доданих до матеріалів справи доказів, а саме: копій договору підряду від 01.08.2011 № 01.86мр, акту виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (форма № КБ-3), податкової накладної (а.с. 37-48), зробили висновки про правомірність формування позивачем податкового кредиту за податковою накладною, виписаною ТОВ «Будівельне управління 26» та неправомірність збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на прибуток згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Однак, з такими висновками не можна погодитися, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (абзац перший пункту 44.3 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац другий цього пункту ).

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати виїзну перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органами державної податкової служби. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК прирівнюється до їх відсутності.

При цьому, нормами ПК, зокрема пунктів 44.5 та 44.7 ст. 44 передбачені процедури захисту прав платника податків у разі неналежного виконання посадовими особами контролюючого органу обов'язку врахувати при перевірці всі документи, надані платником податків та у випадку втрати документів із встановленням строку на їх відновлення.

Відповідно до частини 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлення у судовому процесі обставин не надання позивачем як на запит відповідача, так і під час перевірки, документів, які б підтверджували правомірність включення позивачем сум податкового кредиту (такі документи були надані позивачем лише в процедурі адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000032301 (додані до скарги ))(а.с. 29-32), у суду не було підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. З огляду на відсутність під час перевірки документів, які б підтверджували підстави для збільшення суми податкового кредиту в податковій декларації за вересень 2011 року на 86120,00 грн., контролюючий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, діяв у відповідності з нормами ПК.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вище наведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити, скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев