ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/3952/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.,

суддів: Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва про скасування вимоги.

Позивач просив суд скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва від 5 липня 2013 року № Ф-850/1.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року позов задоволено.

Скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва від 5 липня 2013 року № Ф-850/1.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 2 грудня 1992 року зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, як фізична особа-підприємець. З 1 червня 2012 року позивач є платником єдиного податку, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України ,,Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідачем на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу від 5 липня 2013 року № Ф-850/1, щодо сплати боргу з єдиного внеску в сумі 5 766,45 грн., за період з січень-грудень 2012 року та січень-березень 2013 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не правомірно винесено вимогу щодо сплати єдиного внеску, оскільки позивач є пенсіонером за віком, а тому відповідно до частини 4 статті 4 Закону України ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" звільнений від сплати єдиного внеску ( далі - Закон № 2464-VI).

Колегія суддів не погоджується з даним висновком виходячи із наступного.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набули чинності 6 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, право не сплачувати єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі ? пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих, які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 25 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення, зокрема, пенсійне страхування: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Отже, пенсіонер за віком, будучи раніше учасником загальнообов'язкового державного соціального страхування, мав право і скористався одним із видів пенсійного страхування - пенсією за віком, однак має право також на інші можливі для його статусу види соціальних послуг та матеріальне забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2464-VІ кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні, профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентуються Законом № 2262-ХІІ.

Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом № 2262-ХІІ є різними державними пенсіями. Різниця при цьому зумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для пенсії за віком.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.В. Ліпський

Судді: С.В. Головчук

Ю.К. Черпак