ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2015 року м. Київ К/800/219/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року
у справі № 0670/2601/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєлар»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свєлар» (далі - ТОВ «Свєлар»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000092202 від 17 квітня 2012 року та № 0000102202 від 17 квітня 2012 року. Присуджено ТОВ «Свєлар» понесені ним судові витрати в розмірі 3 539,00 грн. з Державного бюджету України, зобов'язавши орган Державної казначейської служби України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Крім того, ТОВ «Свєлар» заявлено клопотання про заміну позивача у справі - ТОВ «Свєлар» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Свєлар Логістик Груп» у зв'язку зі зміною найменування, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Свєлар» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт № 6/23-1/36270165/0110 від 30 березня 2012 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092202 від 17 квітня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 135 095,00 грн. (130 503,00 грн. - основний платіж, 4 592,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000102202 від 17 квітня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 454 533,00 грн. (374 915,00 грн. - основний платіж, 79 618,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу витрат (валових витрат) вартості поставленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» бутильованої олії та консервованої продукції, а також Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 кондитерської продукції, придбання якої не підтверджено належним чином оформленими первинними документами.
Крім того, відповідач дійшов висновку про недотримання ТОВ «Свєлар» підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України з огляду на незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Кернел-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Харч Пак», які оформлено неналежним чином (не зазначено форму цивільно-правового договору, не вказано (неправильно вказано) його номер та дату, не розшифровано підпис особи, яка підписала податкові накладні), необґрунтоване віднесення до складу податкового кредиту в жовтні 2010 року суми податку на додану вартість у розмірі 48 148,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередньому податковому періоді (вересні 2010 року), а також безпідставне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 23 550,00 грн., не підтвердженої на момент здійснення перевірки податковими накладними.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Подібні умови формування валових витрат встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.
Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного виконання господарських операцій з придбання продукції в ТОВ «Кернел-Трейд» та ФОП ОСОБА_4 позивачем подано належним чином оформлені видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки. Податковим органом, крім того, не заперечується, що понесені товариством витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.
Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів (зокрема, тих, що підтверджують факт отримання товару від ПП ОСОБА_4 та оригіналів видаткових накладних, складених ТОВ «Кернел-Трейд») на перевірку, як на підставу для висновку про обґрунтованість здійсненого донарахування з податку на прибуток.
Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Вирішуючи питання про правомірність формування товариством податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Кернел-Трейд» та ТОВ «ВКП «Харч Пак», слід мати на увазі, що при оцінці відповідності заповнення податкової накладної вимогам податкового законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в її заповненні не тягнуть за собою втрату податковою накладною статусу належного податкового документа, яким вона є в силу підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.6 статті 201 ПК України.
Податкова накладна є належною та підтверджує право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вона заповнена з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дає змогу ідентифікувати продавця, містить достатні дані про зміст господарської операції, підтверджує фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.
Відтак незазначення форми цивільно-правового договору, його номеру та дати або відсутність розшифровки підпису особи, яка підписала податкову накладну, не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції, за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної та, відповідно, не тягне втрати нею статусу належного податкового документа.
Враховуючи викладене, а також з огляду на встановлені судовими інстанціями обставини щодо реального характеру господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Кернел-Трейд» продуктів харчування та в ТОВ «ВКП «Харч Пак» автомобілів, суди дійшли правильного висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаним епізодом.
Щодо включення ТОВ «Свєлар» до складу податкового кредиту в жовтні 2010 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками у вересні 2010 року, то згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.
Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В той же час, не можна погодитись з доводами судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 23 550,00 грн., не підтвердженої на момент здійснення перевірки податковими накладними, з огляду на усунення вказаного порушення під час судового вирішення спору.
Адже, за правилами абзацу 2 пункту 198.6 статті 198 ПК України у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Подібну за правовим регулюванням норму закріплено і в абзаці 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.
При цьому відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті (протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки), платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Враховуючи ненадання позивачем контролюючому органу податкових накладних на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 23 550,00 грн., які за викладеними в акті перевірки № 6/23-1/36270165/0110 від 30 березня 2012 року доводами були відсутні на момент здійснення ревізії, в терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 статті 44 ПК України, здійснене ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС донарахування слід визнати обґрунтованим.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
З урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000102202 від 17 квітня 2012 року в частині збільшення ТОВ «Свєлар» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27 227,00 грн., в тому числі 23 550,00 грн. за основним платежем та 3 677,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, з прийняттям у цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Замінити в даній справі позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свєлар» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Свєлар Логістик Груп».
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року змінити в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000102202 від 17 квітня 2012 року в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Свєлар Логістик Груп» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27 227,00 грн., в тому числі 23 550,00 грн. за основним платежем та 3 677,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.