ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/67377/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року у справі за позовом Служби автомобільних доріг у Львівській області до Державної фінансової інспекції у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл», приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Дорожні технології» про часткове скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Служба автомобільних доріг (далі - САД) у Львівській області звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Онур Конструкціон Інтернешнл», приватного підприємства Науково-виробничої фірми (далі - ПП НВФ) «Дорожні технології» про часткове скасування вимоги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року, позов задоволено частково. Скасовано вимогу ДФІ у Львівській області щодо усунення виявлених порушень від 3 вересня 2013 року № 06-15м/6764 в частині завищення вартості робіт ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» на суму 192 339 грн., ПП НВФ «Дорожні технології» на суму 337 400 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ДФІ у Львівській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення в частині задоволеного позову та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову повністю.

САД у Львівській області і ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» надіслані до суду письмові заперечення, в яких вони просили касаційну скаргу ДФІ у Львівській області залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 1 липня 2012 року по 30 квітня 2013 року ДФІ у Львівській області складено акт від 2 серпня 2013 року № 06-25/18, у якому відображено ряд порушень, допущених позивачем у своїй діяльності. Для усунення таких порушень відповідачем надіслано САД у Львіській області обов'язкові до виконання вимоги від 3 вересня 2013 року № 06-15м/6764 (далі - Вимога № 06-15м/6764). Окремі з таких вимог позивачем оскаржені до суду, а саме, позивач не погоджується та вважає безпідставними вимоги, викладені в листі № 06-15м/6764, про:

- забезпечення відшкодування зайво сплачених коштів ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» за перевезення матеріалів до 3 км у грудні 2012 року на загальну суму 192 339 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

- забезпечення відшкодування зайво сплачених коштів ПП НВФ «Дорожні технології» за матеріали та послуги, придбання та використання яких у жовтні-грудні 2012 року не підтверджено первинними документами, а також вартості завищених заготівельно-складських витрат на загальну суму 337 450,44 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

- внесення змін у кошторис і зменшення обсягу призначень на фінансування утримання позивача в 2013 році на загальну суму 9 907,06 грн.

Приймаючи рішення в частині задоволеного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що Вимога № 06-15м/6764 в частині зобов'язання позивача відшкодувати завищення вартості робіт ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» на суму 192 339 грн., ПП НВФ «Дорожні технології» на суму 337 450,44 грн. є необґрунтованою та не відповідає обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновком судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пунктів 7, 10 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, ДФІ у Львівській області в оспорювані частині Вимоги № 06-15м/6764 пред'явила позивачу вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому Вимога № 06-15м/6764 в частині, яку скасовано залишеним без змін рішенням суду першої інстанції, вказує на виявлені збитки, їх розмір та відшкодування.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), від 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), від 10 лютого 2015 року (справа № 21-632а14) і колегія суддів бере її до уваги.

Відповідно до частини другої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, у задоволенні цього позову щодо скасування Вимоги № 06-15м/6764 в частині зобов'язання позивача відшкодувати завищення вартості робіт ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» на суму 192 339 грн., ПП НВФ «Дорожні технології» на суму 337 450,44 грн. необхідно відмовити.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у справі, а тому рішення цих судів в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року в частині задоволеного позову - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.