ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/57920/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сколівського районного суду Львівської області від 2 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сколівської міської ради Львівської області, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, ОСОБА_5, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із адміністративним позовом до Сколівської міської ради Львівської області (надалі - відповідач, Рада), треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, ОСОБА_5, ОСОБА_2, в якому просили визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету № 256 від 31 липня 2007 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на реконструкцію квартири з добудовою та переобладнання кухні у житлову кімнату по АДРЕСА_2» (надалі - Рішення).

Постановою Сколівського районного суду Львівської області від 2 листопада 2011 року,залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, третя особа ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення, прийнявши нове про відмову у задоволенні позовних вимог, застосувати щодо позовних вимог статтю 100 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Позивачі надали до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 липня 2007 року Радою прийнято рішення № № 256 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на реконструкцію квартири з добудовою та переобладнання кухні у житлову кімнату по АДРЕСА_2» (надалі - Рішення).

На момент прийняття Рішення власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_2

14 березня 2007 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу відчужив вищенаведену квартиру ОСОБА_5

У свою чергу, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, а власником квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_4

Не погоджуючись із рішенням Ради, оскільки воно, на їх думку, порушує їх права як співвласників багатоквартирного будинку, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для його скасування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що своїм рішенням № 256 від 31 липня 2007 року Рада надала дозвіл гр. ОСОБА_2 на реконструкцію квартири з добудовою та переобладнання.

За змістом статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника квартири, якому даний дозвіл надавався), в тому числі і позивачів, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищенаведена правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що посилання позивачів на порушення їх прав є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується їх безпосередньо, а тому висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для його скасування, є помилковими та суперечить практиці Верховного Суду України.

Враховуючи, що обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 229 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сколівського районного суду Львівської області від 2 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.