ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2015 р. м. Київ К/800/40904/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської А. С., в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 17 грудня 2013 року № 9171357;

- зобов'язати державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманську А. С. зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,10 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судами норм процесуального та матеріального права, їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заперечень на скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 05 грудня 2013 року позивач звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 4339950) на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. До даної заяви додані копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивачу, технічний паспорт на квартиру, ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року у справі № 358/1354/13-ц.

17 грудня 2013 року відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача (реєстраційний номер 4339950) прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9171357 з посиланням, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, заявлене право частково зареєстровано за іншим власником.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач заявила цей позов.

Відмовляючи в задоволені позову, суди виходили з його безпідставності.

Колегія суддів частково погоджується з висновками судів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952), постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 року "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (далі - Порядок № 703).

Пункт 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 передбачає обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації.

В силу п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Пунктом 23 Порядку № 703 визначено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Підстави для відмови в державній реєстрації перелічені в статті 24 Закону № 1952-IV, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону: 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. При цьому вказані норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації.

Утім, слід мати на увазі, що така відмова має бути прийнята у відповідності до ст. 2 КАС України яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому з посиланням на норми закону та ніяким чином не містити декларативних висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судами обох інстанцій, посилаючись на ст. 24 Закону, підставою для відмови у державній реєстрації зазначено, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Між тим, у відмові про вчинення реєстраційної дії державний реєстратор не вказав обставини, на підставі яких він дійшов таких висновків, що унеможливлює надання судом правової оцінки діям відповідача.

Такий висновок пояснюється, зокрема, приписами імперативної норми ч. 4 ст. 9 Закону № 1952, в якій вказано, що Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Окрім того, відмова відповідача містить непереконливі висновки, оскільки містить посиланням на альтернативні підстави відмови - "… або …".

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів про відмову в позові в частині визнання недійсними та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки оскаржуване рішення прийнято необґрунтовано та з порушенням вимог Закону.

Частиною 2 статті 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Таке втручання не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Таким чином вимога про зобов'язання зареєструвати право не підлягає задоволенню, оскільки призведе до того, що суд перебере на себе повноваження відповідача та втрутиться в його дискреційні повноваження.

За таких підстав, колегія судів погоджується з висновками судів про відсутність підставі для задоволення позову у такий спосіб в частині.

Оскільки під час вирішення справи судами частково допущені порушення норм процесуального та матеріального права, то судові рішення підлягають скасуванню в частині з прийняттям в цій частині нового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року в частині відмови в позові про визнати протиправним та скасуваня рішення від 17 грудня 2013 року № 9171357 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни від 17 грудня 2013 року № 9171357.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: