ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/55119/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,

за участю секретаря Загороднього А.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014

у справі № 814/2353/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Лиман" (далі - Товариство)

до Інспекції, спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - СДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (далі - Управління)

про визнання протиправною бездіяльність, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - не з'явились,

Інспекції - Волошиної А.О.,

СДПІ - не з'явились,

Управління - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про: визнання протиправною бездіяльності СДПІ та Інспекції, що полягає у ненаданні Управлінню висновку про суму ПДВ у розмірі 1 250 391,06 грн., яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету; визнання протиправною бездіяльності Управління щодо невиплати позивачеві зазначеної суми бюджетного відшкодування; також позивач просив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства вказану бюджетну заборгованість.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність названих органів державної податкової служби, яка виявилася у неподанні Управлінню висновку про суму ПДВ, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь Товариства; відповідну суму стягнуто на користь позивача; в решті позову відмовлено.

Судові рішення зі справи мотивовані тим, що право платника на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету підтверджено судовим рішенням зі справи № 543/08/5016, а тому відмова Інспекції надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що до закінчення перегляду рішень зі справи № 543/08/5016 процедура судового оскарження податкового повідомлення є незавершеною, а тому на час вирішення даного спору податковим органом не було допущено протиправної бездіяльності.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань отримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008, оформленої актом від 11.07.2008 № 554/36/01373890, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2008 № 00008236/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 866 994 грн. із застосуванням 383 397,06 грн. штрафних санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення було скасовано за результатами його оскарження Товариством у судовому порядку (згідно з постановою господарського суду Миколаївської області у справі № 6/543/08, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013). Втім на вимогу позивача списані з його рахунку кошти за вказаним податковим повідомленням-рішенням Товариству повернуто не було.

До 01.01.2011 порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексу України (далі - ПК), який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 цієї ж статті Кодексу передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

При цьому ані наведені положення Закону України «Про податок на додану вартість», ані норми ПК не обумовлюють реалізацію платником податку свого права на отримання відшкодування з бюджету наявністю в органу Держказначейства висновку податкового органу.

Не дають підстави для такого висновку і підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункт 200.12 статті 200 ПК, якими передбачено обов'язок органу державної податкової служби у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Адже наведені норми стосуються питання взаємодії суб'єктів владних повноважень у процесі виконання обов'язку держави, що не може перешкоджати реалізації права платника на отримання належних йому сум ПДВ з бюджету. Тобто ненадання податковим органом висновку про суми відшкодування ПДВ Управлінню жодним чином не може порушувати права платника, який не є суб'єктом відносин, що виникають з приводу надання такого висновку, однак не змінює обсяг прав платника щодо отримання з бюджету належних сум ПДВ.

Отже, позовні вимоги Товариства про оскарження бездіяльності податкових органів щодо ненадання висновку про суми відшкодування ПДВ не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, а тому немає правових підстав для задоволення цих вимог.

У той же час з огляду на положення пункту 200.15 статті 200 ПК, згідно з якими після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про відсутність у даному разі підстави для відмови податковим органом позивачеві у поверненні оспорюваної суми бюджетного відшкодування, оскільки достовірність нарахування бюджетного відшкодування, а також незаконність його зменшення відповідачем шляхом прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення було встановлено рішенням суду у справі № 6/543/08.

При цьому факт оскарження Інспекцією рішень у вказаній справі в касаційному порядку не може слугувати підставою для висновку про передчасність права платника на одержання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Адже згідно з частинами третьою, п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, на час вирішення даного спору рішення суду у справі № 6/543/08 набрало законної сили.

Наслідком набрання законної сили рішенням суду є набуття цим рішенням, зокрема, ознак обов'язковості (що передбачає обов'язок його виконання усіма органами, організаціями та посадовими особами) та виконуваності (тобто забезпечення законом права особи на примусове виконання рішення). Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов'язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочних осіб.

Отже, закінченням процедури судового оскарження у розумінні пункту 200.15 статті 200 ПК є набрання законної сили рішенням за наслідками вирішення справи по суті в суді апеляційної інстанції.

Під час розгляду справи № 6/543/08 судами було досліджено підстави виникнення у податковому обліку Товариства від'ємного значення ПДВ у відповідній сумі та перевірено дотримання платником вимог податкового законодавства при його формуванні.

У ході вирішення даного спору Інспекцією зазначені обставини не заперечувалися, докази на їх спростування не подавалися. А відтак з огляду на положення частини першої статті 72 КАС зазначені обставини мають силу преюдиції та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

А тому висновок судів про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ в оспорюваній сумі є таким, що відповідає обставинам даної справи та правильному нормозастосуванню.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014 у справі № 814/2353/13-а змінити в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби та державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, що полягає у ненаданні Головному управлінню Державної казначейської служби України в Миколаївській області висновку про суму ПДВ у розмірі 1 250 391,06 грн., яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету.

3. У цій частині позову відмовити

4. В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014 у справі № 814/2353/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько В.П. Юрченко