ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2015 року м. Київ справа № 800/226/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Смоковича М. І.,

суддів: Гончар Л. Я., Донця О. Є., Стрелець Т. Г., Чумаченко Т. А.,

при секретарі судового засідання: Корінець Ю. О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача: Кахнич Ю. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) про скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України (далі - Суд) з позовом, в якому просить скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 травня 2015 року №1469/дп-15 про застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани (далі також - Рішення).

Комісія прийняла таке Рішення у зв'язку з неналежним ставленням судді ОСОБА_1. до службових обов'язків та вчинення нею дисциплінарного проступку під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 (далі - Клопотання).

Позивач вважає такий висновок Комісії є незаконним, просить Рішення скасувати.

У судовому засіданні позивач підтримала позов.

Представник відповідача позов не визнала.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 пояснила, що працює на посаді слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова та 29 березня 2014 року розглянула Клопотання, яке надійшло від старшого слідчого Слідчого відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. З урахуванням усіх матеріалів Клопотання прийняла ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3, натомість застосовувала запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці (далі - Ухвала). З цим висновком погодився Апеляційний суд Харківського області за результатами перегляду Ухвали в апеляційному порядку.

Представник відповідача в запереченнях на позов пояснила, що слідчий суддя ОСОБА_1. незаконно відмовила в задоволенні Клопотання, зокрема, не врахувала наявність судимостей у підозрюваного ОСОБА_3, чим неналежно виконала обов'язки судді та вчинила дисциплінарний проступок.

Позов підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 28 травня 2015 року №1469/дп-15 притягнула до дисциплінарної відповідальності суддю Ленінського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді догани (а. с. 60-65).

Комісія обґрунтувала Рішення тим, що ОСОБА_1 під час розгляду Клопотання не встановлювала та не врахувала відомості щодо судимостей підозрюваного, які могли суттєво вплинути на прийняття рішення щодо виду запобіжного заходу. Такі обставини, на думку Комісії, свідчать про неналежне ставлення судді ОСОБА_1. до службових обов'язків та про вчинення нею дисциплінарного проступку.

Водночас Судом встановлено, що обставини, на які посилається Комісія, не відповідають обставинам, встановлених слідчим суддею ОСОБА_1. під час розгляду Клопотання.

Так, у вступній частині Ухвали (а. с. 45) зазначено про судимості підозрюваного. Така ж інформація зафіксована в протоколі допиту підозрюваного (а. с. 29). Ці відомості не викликали сумніву в слідчого судді та в учасників розгляду Клопотання. В мотивувальній частині Ухвали є висновок про відмову в задоволенні Клопотання з урахуванням вагомості наявних доказів, тяжкості покарання, що загрожує підозрюваному та інших відомостей про нього.

Аналіз зазначених доказів дає підстави Суду зробити висновок про те, що слідчий суддя ОСОБА_1. враховувала відомості про судимості підозрюваного під час розгляду Клопотання та прийняття Ухвали про відмову в задоволенні Клопотання.

Апеляційний суд Харкіської області в ухвалі від 03 квітня 2014 року погодився з таким висновком та зазначив, що суддя дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосував до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово (а. с. 53).

З огляду на встановлені Судом обставини, Рішення Комісії є таким, що не ґрунтується на обставинах, що мали значення для його прийняття.

Також Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яка була чинною на час розгляду Клопотання, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Частина перша статті 177 КПК України, яка була чинною на час розгляду Клопотання, передбачала, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Аналіз зазначених процесуальних норм КПК України дає підстави Суду зробити висновок, що ці норми не є імперативними стосовно застосування до підозрюваного виняткової міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а є диспозитивними - за якими такий захід можливо застосувати лише за наявності встановлених законодавством умов. Наявність у підозрюваного судимості не є підставою, за якої слідчий суддя зобов'язаний застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

Загальновідомим є те, що судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За таких обставин, Суд приходить до висновку, що Комісія прийняла оскаржуване Рішення без врахування наведених вище складових незалежності слідчого судді під час розгляду Клопотання.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон про судоустрій і статус суддів), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді серед іншого забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

Аналіз зазначених норм дає підстави Суду зробити висновок, що ще однією зі складових принципу незалежності судді є особливий процесуальний порядок оскарження на предмет перевірки законності та обґрунтованості прийнятого ним рішення.

Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні (п.2, п.4 ч.1 ст.309 КПК України).

Порядок перевірки таких ухвал в апеляційному порядку, передбачений статтею 422 КПК України.

З огляду на таке правове врегулювання, Суд приходить до висновку, що законність та обґрунтованість Ухвали слідчого судді може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що зроблена з порушенням приписів частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Жодним законом не передбачено, що Комісія має повноваження на перевірку правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.

Також Суд приходить до висновку, що визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип за яким, суддя не може нести відповідальність за прийняте ним судове рішення, в протилежному випадку він завжди буде залежним.

Згідно з пунктом 25 Київських рекомендацій ОБСЕ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (2010 р.) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію судочинства; дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх судових рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами: наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Такий висновок випливає з положень частини другої статті 83 Закону про судоустрій і статус суддів в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, якою передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Тлумачення цієї норми дає підстави Суду зробити правовий висновок, що навіть незаконне та/або необґрунтоване рішення суду не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, крім наведених винятків.

Судом встановлено, що слідчий суддя ОСОБА_1. під час розгляду Клопотання належно ставилася до службових обов'язків та не допустила умисного порушення норм права.

Перехованих обставин та правового врегулювання спірних відносин у цій справі не врахувала Комісія під час прийняття Рішення.

За таких обставин, Суд приходить до висновку, що Рішення Комісії є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 159, 160-163, 167, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 1469/дп-15 від 28 травня 2015 року в частині застосування до судді Ленінського районного суду міста Харкова ОСОБА_1. дисциплінарного стягнення у виді догани.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в апеляційному і касаційному порядку не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді Л.Я. Гончар

О.Є. Донець

Т.Г. Стрелець

Т.А. Чумаченко