ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" серпня 2015 р. м. Київ К/800/57286/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівКравцова О. В., Маслія В. І.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: прокурора - Чубенко В. В.,

представника позивача - Компанець Т. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, третя особа: Територіальне управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області про стягнення суми,

встановив:

Прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України звернувся до адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради про стягнення заборгованості по сплаті економічних санкцій в сумі 611 786 грн 57 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що проведеною прокуратурою Кіровського району м. Дніпропетровська перевіркою встановлено, що державним інспектором Територіального управління державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області 15 грудня 2010 року проведено планову перевірку використання паливно-енергетичних ресурсів КП "Нікопольське ВУ ВКГ", за результатами якої складений акт № 15-5/3.21-90 від 15 грудня 2010 року.

В акті зазначено, що відповідачем КП "Нікопольське ВУ ВКГ" допущене нераціональне використання електроенергії, на підставі якого 15 грудня 2010 року контролюючим органом до відповідача за порушення Закону України «Про енергозбереження» застосовано економічні санкції на суму 6 595 грн 91 коп. згідно постанови № 15-5/3.21-070 та 21 січня 2011 року - економічні санкції на суму 605 190 грн 66 коп. згідно постанови № 15-5/3.12-06, на загальну суму 611 786 грн 57 коп.

У зв'язку з несплатою економічних санкцій, прокурор звернувся з цим позовом до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстави для задоволення позову. В основу своїх рішень суди поклали постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі № 2а/0470/2401/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року, про відмову в задоволенні позову КП "Нікопольське ВУ ВКГ" до Державної інспекції з енергозбереження територіального управління по Дніпропетровській області про скасування постанов про застосування економічних санкцій за постановами № 15-5/3.21-070, № 15-5/3.12-06.

Колегія суддів не погоджується висновками судів в частині.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» наголошує, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. При цьому, преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.

Водночас передбачене частиною першою статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати, як обов'язкові, висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Враховуючи наведене, у цій справа суди мали самостійно встановити підставність заявлених до сплати сум штрафних санкцій відповідно до постанов про застосування економічних санкцій та розглянути спір.

Так, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування постанови № 15-5/3.12-06 від 21 січня 2011 року як незаконної (постанова від 21 жовтня 2014 року, справа К/800/59449/13).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 червня 2013 року у справі № 21- 140а13.

Таким чином, у даній справі суди обох інстанцій підійшли до вирішення спору поверхнево, в порушення вказаних вище норм процесуального права, без самостійного з'ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права в частині стягнення з відповідача 605 190 грн 66 коп.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача сум економічних санкцій на підставі постанови № 15-5/3.21-070, то суд касаційної інстанції у справі К/800/59449/13 дійшов висновку про її правомірність, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 6 595 грн 91 коп. економічних санкцій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення у справі.

Позов прокурора Кіровського району м. Дніпропетровска в інтересах держави в особі Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України до Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» в дохід Державного бюджету України економічні санкції в розмірі 6 595 грн 91 коп.(шість тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять грн. 91 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: