ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2016 року м. Київ справа № 800/340/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді: Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікова О.В.,

Стрелець Т.Г.,

Чалий С.Я.,

Леонтович К.Г.,

при секретарі судового засідання: Яроші Д.В.,

за участі позивача: ОСОБА_4, представника відповідача: ОСОБА_5, представника третьої особи: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_4 до Верховної ради України, третя особа: Окружний адміністративний суд міста Києва про визнання незаконною бездіяльність, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Верховної ради України, третя особа: Окружний адміністративний суд міста Києва про визнання незаконною бездіяльність Верховної Ради України, яка виразилась у не розгляді питання про обрання суддів Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, попередньо залучивши до участі у розгляді справи Окружний адміністративний суд міста Києва в якості третьої особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 51 судді «штатного» складу в якості (з правом приймати участь у вирішенні справ, мають повноваження (компетенцію) щодо ухвалення (постановлення) рішень в Окружному адміністративному суді міста Києва) в фізичній наявності є лише 17 суддів, при загальній тенденції щодо природного зменшення їх кількості через різні обставини. Здійснення судочинства в кількості 17 суддів, об'єктивно гірше ніж передбаченими штатним розписом 51 -го судді, тим більше в умовах зростання навантаження. Оскільки кожна справа потребує її повного вивчення врахування всіх пояснень сторін і учасників процесу, вивчення доданих доказів, аналіз нормативної бази та інших дій. Розгляд справ затягується, або ж під час ухвалення рішень судом не виявляється достатньої уваги процесу судочинства та аналізу матеріалів справи, що призводить до судових помилок ( погіршення якості судочинства).

Враховуючи наведене, позивач вважає, що його права як особи, яка приймає участь у процесі судочинства, істотно порушуються та обмежуються.

Представник Верховної ради України заперечує проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що не прийняття Верховною Радою України з цього приводу рішення не може свідчити та вказувати на порушення конкретних індивідуальних прав позивача, а тому унеможливлює застосування обраного позивачем юрисдикційного способу захисту. Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

У своїх поясненнях третя особа Окружний адміністративний суд міста Києва просить розглянути та вирішити справу № П/800/340/16 згідно діючого законодавства на власний розсуд.

Дослідивши надані та встановлені судом докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З цією метою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) розсудливо; 6) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 7) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 8) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 9) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент його звернення до суду.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. При цьому не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд вважає, що не порушуються права позивача.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України.

Керуючись статтями 160 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Верховної ради України, третя особа: Окружний адміністративний суд міста Києва про визнання бездіяльності незаконною - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: