ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2015 р.                               м. Київ                                        К/800/3384/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Марганець Дніпропетровської області

на постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року

у справі за позовом Щербакова Олега В’ячеславовича до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Марганець Дніпропетровської області (далі – ВВД Фонду) про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату страхових виплат,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року Щербаков О.В. звернувся до суду з адміністративним позовом про проведення перерахунку та стягнення страхових виплат. В обґрунтування вимог зазначав, що з 1983 року працював в ПАТ «Марганецький ГЗК» і через хронічне професійне захворювання 22 вересня 2009 року йому встановлено 60% втрати професійної працездатності та призначено щомісячну страхову виплату у розмірі, визначеному Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 1105-XIV). Посилаючись на те, що розмір призначених йому виплат повинен обчислюватись відповідно до статті 1197 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку сум страхових виплат. Листом від 24 грудня 2012 року ВВД Фонду повідомив йому про відсутність підстав для застосування норм статті 1197 ЦК України. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просив суд зобов’язати ВВД Фонду виплатити заборгованість по щомісячних страхових платежах за період з 01 жовтня 2009 року по 01 січня 2013 року в сумі 79105,00 грн та з 01 січня нараховувати та виплачувати страхові виплати в розмірі, встановленому статтею 1197 ЦК України до змін обставин, що тягнуть перерахунок страхових виплат.

Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позов задоволено. Визнано дії ВВД Фонду щодо відмови у проведенні перерахунку щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2009 року Щербакову О.В. незаконними. Зобов’язано ВВД Фонду провести перерахунок щомісячних страхових виплат Щербакову О.В. з 01 жовтня 2009 року у відповідності до статті 1197 ЦК України, з урахуванням виплачених сум та виплатити їх і в подальшому нараховувати та виплачувати щомісячні страхові виплати в розмірі, встановленому статтею 1197 ЦК України до зміни обставин, що тягнуто перерахунок страхових виплат.

У касаційній скарзі ВВД Фонду порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, положень Закону № 1105-XIV. Вказує, що на спірні правовідносини не поширюються положення ЦК України, оскільки питання, пов’язані з виплатою та розміром страхових виплат врегульовані нормами спеціального законодавства.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що під час роботи в ПАТ «Марганецький ГЗК» Щербаков О.В. отримав хронічне професійне захворювання у зв’язку з чим 22 вересня 2009 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності згідно з довідкою Міжрайонної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії серії ДНА-02 № 032652.

На підставі поданих документів, з 01 жовтня 2009 року позивачу призначені страхові виплати виходячи із розміру середньої заробітної плати, відповідно до Закону №1105-XIV та постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» (далі – постанова КМУ № 1266).

Не погоджуючись з розміром призначених виплат, у грудні 2012 року Щербаков О.В. звернувся до відповідача із заявою про перерахунок страхових виплат з урахуванням норм статті 1197 ЦК України, починаючи з жовтня 2009 року.

Листом від 24 грудня 2012 року № 22/02-20 ВВД Фонду повідомило, що розмір страхових виплат, призначених позивачу обчислений відповідно до Закону №1105-XIV та постанови КМУ № 1266. Водночас, положення статті 1197 ЦК України регулюють правовідносини з приводу заподіяння позадоговірної шкоди, а тому не застосовуються при обчисленні розміру страхових виплат у цьому випадку.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що питання щодо визначення мінімальної заробітної плати вирішується спеціальними законами, зокрема Законами України «Про державний бюджет». Водночас вимоги статті 29 Закону № 1105-XIV є загальними, а тому застосуванню підлягають спеціальні норми відповідних законів з урахуванням положень статті 1197 ЦК України.

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1105-XIV законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, цього Закону Кодексу законів про працю України, Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за своїм завданням та сферою дії є дещо відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.

Це підтверджується тим, що згідно з частиною 2 статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 34 Закону № 1105-XIV установлено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

Водночас відповідно до частини першої статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Аналіз наведених норм права, дає підстави вважати, що до спірних правовідносин слід застосувати норми статті 34 Закону № 1105-XIV як спеціального без субсидіарного (додаткового) застосування правила, наведеного в абзаці 2 частини 1 статті 1197 ЦК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 25 листопада 2014 року (справа № 21-503а14) та від 08 вересня 2015 року (справа № 21-607а15).

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Марганець Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити в позові Щербакова Олега В’ячеславовича до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Марганець Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату страхових виплат.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.