ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/17800/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової ВІ,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Донецької області про перерахунок та стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

У липні 2010 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що в порушення вимог законодавства йому як судді апеляційного суду Донецької області не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просив суд визнати незаконною бездіяльність відповідачів; стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість по заробітній платі з червня 2005 року по день ухвалення судового рішення; стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість по щомісячній надбавці за вислугу років з січня 2009 року по день ухвалення судового рішення; стягнути з Державної судової адміністрації України недоплачені суми додаткового посадового окладу до відпустки з січня 2006 року по день ухвалення судового рішення; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати витрати на виплату заборгованості; зобов'язати апеляційний суд Донецької області з дати ухвалення судового рішення здійснювати нарахування та виплату заробітної плати відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати.

Доповнивши позовні вимоги просив також визнати неправомірною бездіяльність апеляційного суду Донецької області щодо непроведення перерахунку довічного грошового утримання з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу та довічного грошового утримання; визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та довічного грошового утримання з розрахунку посадового окладу та грошового забезпечення, встановлених Законом на час проведення виплат; визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та довічного грошового утримання станом на час проведення виплат; зобов'язати апеляційний суд Донецької області донарахувати та виплатити щомісячне грошове утримання; зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплат.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Донецької області в частині не проведення перерахунку та виплати заробітної плати з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні з 19 серпня 2009 року;

- зобов'язано апеляційний суд Донецької області виплатити недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки» з 19 серпня 2009 року, а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування апеляційного суду Донецької області;

- визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Донецької області щодо нарахування з 01 січня 2009 року надбавки за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи;

- зобов'язано апеляційний суд Донецької області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років з 01 січня 2009 року відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування апеляційного суду Донецької області;

- визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Донецької області щодо нарахування з 19 серпня 2009 року щомісячного грошового утримання у відсотках від посадового окладу;

- зобов'язано апеляційний суд Донецької області здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання з 19 серпня 2009 року відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про статус суддів», а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування апеляційного суду Донецької області.

У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 16 вересня 2002 року перебуває на посаді судді апеляційного суду Донецької області, заробітна плата обчислювалась виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки».

З 06 вересня 2008 року позивачу призначено щомісячне грошове утримання у розмірі 80%, з 06 вересня 2009 року збільшено його розмір до 82%, а з 06 вересня 2010 року - до 84%.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року, а також з 22 травня 2008 року невірно нараховувалась надбавка за вислугу років та з 19 серпня 2009 року щомісячне грошове утримання.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційних скарг колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року № 514 встановлено, що з 01 червня 2005 року посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала законної сили з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до додатку 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 посадовий оклад судді апеляційного суду становить 8,5 - 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат (залежно від розташування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги в частині перерахунку заробітної плати з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом на момент проведення виплат.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 03 грудня 2007 року (дати набрання законної сили), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання законної сили).

Проте постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Враховуючи викладене, правомірним є висновок про те, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, а тому підлягали виконанню.

Крім цього, статтею 44 Закону України «Про статус суддів», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина 4 зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.

Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на під-ставі постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та по-станови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення права позивача на належну заробітну плату з 19 серпня 2009 року. Апеляційний суд не виправив дану правову помилку.

Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», чинного на час виникнення спірних правовідносин, суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені відповідні зміни до Закону України «Про статус суддів». Зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу».

Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у тому числі й пункту 61 розділу II даного Закону щодо внесення зазначених вище змін.

Тобто, з 01 січня до 22 травня 2008 року надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» від 16 січня 2008 року № 19 (яка набрала чинності з 01 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Таким чином, після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон України «Про статус суддів» і постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання» від 03 вересня 2005 року № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.

Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону України «Про статус суддів», який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання» від 03 вересня 2005 року № 865.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про необхідність перерахунку надбавки за вислугу років позивачеві з 01 січня 2009 року (відповідно до позовних вимог) у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17 червня 2014 року по справі № 21-91а14 та у постанові від 13 січня 2015 року по справі № 21-582а14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу призначено щомісячне грошове утримання, розмір якого залежить від розміру заробітної плати.

Оскільки з 01 січня 2009 року підлягала перерахунку надбавка за вислугу років, яка входить до структури заробітної плати, суди попередніх інстанцій прийшли до законного висновку про задоволення позовної вимоги про перерахунок щомісячного грошового утримання з 19 серпня 2009 року.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на наведене, керуючись статтями 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року в частині позовних вимог про визнання бездіяльності неправомірною та перерахунок заробітної плати з 19 серпня 2009 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: