ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/13873/15

К/800/12636/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Рибченка А.О.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Павлік І.П.

відповідача Фокіна В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 рокуу справі826/18153/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Київський річковий порт») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 13 жовтня 2014 року №0007412201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 13 жовтня 2014 року №0007412201 в частині донарахування ПАТ «Київській річковий порт» податкового зобов'язання з податку на прибуток, у зв'язку з віднесенням ПАТ «Київській річковий порт» до складу витрат собівартості видобування піску та заниження доходу за рахунок не погашення заборгованості перед ПАТ «Сведбанк» та, відповідно, за штрафними (фінансовими) санкціями у вказаній частині. В решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами. Позивач просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Сторони правом на надання заперечень не скористались.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Київській річковий порт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами такої перевірки складено акт №5057/26-56-22-01-03/03150071 від 08 вересня 2014 року, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема, підпункту 14.1.203 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.6 статті 44, статті 50, підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пунктів 146.5, 146.13 статті 146 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в загальній сумі 9071600 грн. та занижено податок на прибуток в загальній сумі 4801291 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 13 жовтня 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення №0007412201, яким ПАТ «Київський річковий порт» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 7201937,00 грн., з яких 4801291,00 грн. за основним платежем та 2400646,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про помилковість позиції податкового органу щодо заниження позивачем доходу на суму 19741651,74 грн. за рахунок непогашення заборгованості на вказану суму перед ПАТ «Сведбанк» та не повернутої на кінець перевіреного періоду та завищення витрат на суму 2041854 грн. у зв'язку із віднесенням до складу витрат собівартості видобування піску, яке здійснював позивач, без наявності відповідного дозволу. У той же час, суди погодились з висновками податкового органу про заниження доходу на суму 1296606 грн. за рахунок несплати до бюджету портового збору нарахованого в ході використання державних гідроспоруд та на суму 801009,0 грн. за рахунок заниження вартості реалізації ДЛОК «Десна», а також завищення витрат на суму 9401889 грн. за рахунок списання вказаної суми нарахованого зносу без коригування витрат по нарахованій амортизації в податковому обліку до зменшення.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для висновку про заниження позивачем доходу стало виявлення під час перевірки непогашення платником суми заборгованості перед ПАТ «Сведбанк».

Також судами встановлено, що між ПАТ «Київський річковий порт» та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір №855 К-Н від 15 жовтня 2008 року, відповідно до якого Банк надає позивачу грошові кошти (кредит) на суму, що не перевищує 8000000 доларів США, а позивальник (позивач) зобов'язується повернути кошти в строк до 15 жовтня 2011 року.

В подальшому, 01 червня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено договір факторингу №28 Ф-Н, відповідно до якого право вимагати повернення заборгованості перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг».

Також, 01 червня 2012 року між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» було укладено додатковий договір №10 до кредитного договору №855 К-Н про переведення боргу позивача перед ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг».

10 січня 2013 року сторонами - позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено додатковий договір №12, відповідно до якого сторони домовились, що на дату укладення цього договору заборгованість позивача складає 19741651,74 грн. та кредитор надав розстрочку погашення боргу з 01 червня 2021 року по 01 червня 2030 року.

Крім того, 03 вересня 2013 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ТОВ «Фінансова компанія «Дім Фінанси» укладено договір факторингу №03/09/13-1, відповідно до якого безспірне право вимоги заборгованості перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Дім Фінанси», відповідно до якого загальний розмір заборгованості позивача, право вимоги якої відступається клієнтом фактору за даним договором становить 19757797,5 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про обізнаність позивача та його повідомлення про переведення боргу.

Крім того, додатковою угодою №12, підписаною позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», першому надано розстрочку з погашення боргу до 01 червня 2030 року.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - ПК України) закріплено, що інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України фінансовою допомогою є фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що сума коштів, отримана позивачем від ПАТ «Сведбанк» під визначення безповоротної фінансової допомоги, наведене у Податковому кодексі України, не підпадає, а тому суди дійшли правильного висновку про безпідставність визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток із такої суми.

Під час проведення перевірки позивача, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві виявлено віднесення позивачем до складу витрат собівартість видобутого піску, на що у позивача не було дозвільних документів.

Наведене стало підставою для висновку про завищення позивачем витрат внаслідок віднесення до їх складу витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Задовольняючи позов у відповідній частині суди зазначили, що наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 листопада 2009 року №623, яким було анульовано спеціальні дозволи позивача на користування надрами, скасовано в судовому порядку.

Крім того, зазначений наказ в розумінні приписів Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинним документом, а тому його нечинність у період здійснення позивачем видобутку піску в жодним разі не спростовує факт понесення останнім витрат у зв'язку з проведенням такої діяльності, що, в свою чергу, підтверджується належним чином оформленими первинними документами позивача.

Доводи касаційної скарги відповідача викладеного не спростовують.

Також, під час перевірки позивача податковим органом встановлено заниження доходу на суму 801009,00 грн. за рахунок заниження вартості реалізації Дитячого лікувально-оздоровчого комплексу «Десна».

На обґрунтування такого висновку відповідач посилається на те, що у звіті експерта про оцінку не вказано головного показника, який характеризує вартісні показники та впливає на попит потенційних покупців на будівлі, а саме рік їх побудови.

Постановляючи рішення по суті справи, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що до суми залишкової вартості ДЛОК «Десна» не ввійшли вартість складських приміщень, сауни, котельні, насосної станції, літнього дерев'яного будиночку, альтанки, огорожі, вбиральні, приміщення охорони, ізолятору. Крім того, площа земельної ділянки, на якій розташовано ДЛОК «Десна» становить 2,7220 га.

Однак, такі висновки судів колегія суддів вважає передчасними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, на підставі яких можна підтвердити або спростувати такий висновок. Зокрема, в матеріалах справи відсутній висновок експерта, з якого можливо встановити, що саме було предметом оцінки.

В ході проведення перевірки позивача ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено проведення у листопаді 2012 року списання з балансу позивача основних засобів (гідроспоруд), які належали державі та не підлягають приватизації.

Дану господарську операцію було здійснено на виконання:

- спільного наказу Фонду державного майна України та Мінтрасзв'язку від 19 липня 2007 року №1211/614 «Про передачу державного майна»;

- спільного наказу Фонду державного майна України та Мінтрасзв'язку від 19 вересня 2007 року №1514/827 «Про внесення змін до спільного наказу Фонду державного майна України та Мінтрасзв'язку від 19 липня 2007 року №1211/614»;

- наказу Мінтрасзв'язку від 17 серпня 2007 року №721 «Про впорядкування управління державним майном»;

- наказу Мінтрасзв'язку від 19 вересня 2007 року №830 «Про продовження роботи комісії»;

- розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року №306-р «Про передачу державного майна» (реєстраційний номер Мінтрасзв'язку від 25 травня 2007 року №374/0/16-07).

На підставі вказаних документів, керуючись частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в бухгалтерському обліку ПАТ «Київський річковий порт» 07 листопада 2012 року проведено коригування та знято з обліку державне майно, що не увійшло до статутного фонду первісною вартістю 13544155,81 грн. (9401888,83 грн. - нарахованого зносу + 4142266,98 грн. - залишкової вартості).

При цьому 9401888,83 грн. нарахованого зносу, який податковий орган ототожнює з амортизацією, до складу доходу в IV кварталі 2012 року та I кварталі 2013 року віднесено не було.

Викладене стало підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем доходу на 9401889,00 грн.

Заперечуючи проти висновків податкового органу, ПАТ «Київський річковий порт» зазначає, що на виконання розпорядження та наказів, проведено не списання, а коригування даних бухгалтерського обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №6 «Виправлення помилок і змін у фінансових звітах», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №137 від 28 травня 1999 року.

Крім того, позивач зауважує на тому, що передача державного майна була проведена у 2007 році, а тому, станом на 2012 рік, вже сплинув строк, передбачений податковим законодавством для визначення грошового зобов'язання.

Постановляючи рішення суди погодились з правомірністю висновків податкового органу про заниження позивачем доходу.

Однак, колегія суддів з такою позицією судів погодитися не може.

Як зазначено в акті перевірки, в бухгалтерському обліку платника прийом - передача державних основних засобів на баланс ДП «Адміністрація річкових портів» відображена наступним чином:

визнано дохід в сумі нарахованого зносу на гідротехнічні споруди до вересня місяця 2007 року Д-т 425 К-т 441 9401888,83 грн.;

проведено коригування нарахованого зносу за період вересень 2007 року - жовтень 2012 року по гідроспорудах методом «стороно» Д-т 441 К-т 131 924159,29 грн.;

списано нарахований знос по гідроспорудах Д-т 131 К-т 103 9401888,83 грн.;

відображена передача гідроспоруд відповідно до Акуту приймання - передачі Д-т 976 К-т 103 4142266,98 грн.;

визнано дохід в сумі залишкової вартості гідротехнічних споруд Д-т 425 К-т 746 4142266,98 грн.

Відповідно до пункту 4.15 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, а саме передачі державних основних засобів на баланс ДП «Адміністрація річкових портів», не включається до складу валового доходу вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством, якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади.

Основні фонди, що отримуються у випадках, передбачених цим підпунктом, приймаються на баланс за ринковою (оціночною) вартістю і з метою оподаткування не підлягають амортизації.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено право платника податків приймати на баланс за ринковою (оціночною) вартістю основні фонди за рішенням органів центральної влади та виключає проведення платником податків амортизації відповідних основних фондів. При цьому, таке прийняття на баланс основних фондів не впливає на розмір оподатковуваного доходу, а отже на враховується під час складання податкової звітності.

Посилання податкового органу на положення пункту 137.17 статті 137 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року, на переконання колегії суддів є помилковим, оскільки відповідні основні фонди до відповідної дати вибули з використання позивача.

Крім того, названим пунктом закріплено включення до складу доходу амортизації основних засобів, отриманих з метою здійснення їх експлуатації, які не враховані у складі доходу під час їх зарахування на баланс платника податку відповідно до цього Кодексу, нарахованої у порядку, передбаченому цим Кодексом, у момент нарахування такої амортизації у разі:

безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до зазначених мереж;

безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України;

безоплатно отриманих підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств.

Проте, передані позивачем основні засоби відсутні у закріпленому в пункті 137.17 статті 137 ПК України переліку.

Крім того, в акті перевірки відсутні будь-які посилання на документи, на підставі яких відповідачем встановлено проведення позивачем саме амортизаційних відрахувань основних засобів повернутих державі, а не проведення платником виключно зносу по бухгалтерському обліку.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки відповідна сума зносу, яку податковим органом віднесено до оподатковуваного доходу, розрахована за період до вересня 2007 року.

Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ у редакції, яка була чинна на час передачі позивачем основних засобів, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналогічна правова норма закріплена у пункті 102.1 статті 102 ПК України.

Отже, у разі встановлення податковим органом проведення позивачем безпідставного нарахування амортизації на основні фонди, безоплатно отримані платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством, якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади, відповідні суми могли бути донараховані у межах 1095 днів від дня подачі декларації з податку на прибуток за відповідний період, в якому такі амортизаційні нарахування безпідставно зменшили оподатковуваний дохід.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про помилкове збільшення позивачу оподатковуваного доходу на суму 9401889 грн.

Також, під час перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року ПАТ «Київський річковий порт» встановлено право сервітуту на користування державним майном без визначення строку. Крім того, рішенням суду ПАТ «Київський річковий порт» зобов'язано вносити плату за користування вищезазначеним майном щодо якого встановлено сервітут, в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року №1544 «Про портові збори».

До перевірки платником податків надано оборотно-сальдову відомість по рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками», в якій станом на 31 грудня 2013 року обліковується заборгованість підприємства перед Фондом державного майна України в сумі 1296605,70 грн., тобто портові збори нараховувались позивачем, але не сплачувались.

Посилаючись на положення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, відповідно до якого інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, податковим органом встановлено заниження позивачем іншого оподатковуваного доходу на 12996606 грн.

За результатами оцінки доводів сторін, суди першої та апеляційної інстанцій погодились із правомірністю висновків податкового органу.

Крім того зауважили, що твердження позивача про відсутність у нього можливості провести сплату відповідних облікованих у нього сум заборгованості у зв'язку з тим, що невизначено реквізити для здійснення такої оплати, є помилковим, оскільки в наказі Міністерства фінансів України від 04 січня 2011 року №11 «Про бюджетну класифікацію» визначено реквізити для сплати портових зборів.

Колегія суддів з такими висновками судів погодитися не може з огляду на таке.

Відповідно до визначення, закріпленого у підпункті 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Як вбачається із матеріалів справи рішенням Господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року закріплено, що ПАТ «Київський річковий порт» зобов'язано вносити плату за користування майном щодо якого встановлено сервітут в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету міністрів України від 12 жовтня 2000 року №1544 «Про портові збори».

Отже, названим судовим рішенням встановлено оплатність сервітуту. Однак позивачем відповідна плата не перераховуалась.

Викладене встановлено під час перевірки та підтверджується актом, в якому зазначено про облік позивачем заборгованості перед Фондом державного майна України.

Таким чином висновок податкового органу про отримання позивачем майна у користування безоплатно є помилковим.

Крім того проведення нарахування податку на прибуток на суму, яка обліковується самим платником як заборгованість, без надання розрахунку та обґрунтування визначення ціни за користування майном на рівні не нижче звичайної, свідчить про помилковість проведеного податковим органом донарахування грошового зобов'язання з суми 1296606 грн.

Як вбачається із матеріалів справи предметом судового оскарження виступає податкове повідомлення - рішення від 13 жовтня 2014 року, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 7201937,00 грн., з яких за основним платежем 4801291,00 грн. та 2400646,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Під час розгляду касаційних скарг колегією суддів встановлено помилковість висновків податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу на 21038257,70 грн. (1296606,00 грн. + 19741651,74 грн.) та завищення витрат на 11443742,80 грн.(2041854,00 грн. + 9401888,83 грн.).

Загалом помилково визначена податковим органом сума, яка вплинула на об'єкт оподаткування у 2013 року, складає 32481999,00 грн.

Тим часом в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні сума грошового зобов'язання розрахована з об'єкту оподаткування у розмірі 25269952,60 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для постановлення рішення у справі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 жовтня 2014 року №0007412201 в повному обсязі.

Додатково колегія суддів вважає за необхідно зауважити, що правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині безпідставного донарахування ПАТ «Київській річковий порт» податкового зобов'язання з податку на прибуток, у зв'язку з віднесенням ПАТ «Київській річковий порт» до складу витрат собівартості видобування піску та заниження доходу за рахунок не погашення заборгованості перед ПАТ «Сведбанк» не призвела до постановлення законного та обґрунтованого рішення, оскільки в резолютивній частині судами не вказано в якому розмірі грошове зобов'язання, визначене податковим органом помилково.

Викладене виключає залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанції у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також частиною 6 названої статті закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 гривень 20 копійок.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі №826/18153/14 скасувати.

4. Прийняти нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13 жовтня 2014 року №0007412201 задовольнити.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 жовтня 2014 року №0007412201.

6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, код ЄДРПОУ 03150071) понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

А.О. Рибченко