ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/87202/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.

Заїки М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про перерахунок та стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року позивач звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що в порушення вимог законодавства їй як судді Збаразького районного суду Тернопільської області не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просила суд: стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість в сумі 281 193,87 грн. (за період з червня 2005 року по березень 2011 року); зобов'язати Міністерство фінансів України списати кошти на рахунок Державної судової адміністрації України для проведення виплати; зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області для виплати заборгованості; зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області нарахувати та виплатити заборгованість в сумі 281 193,87 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року, позов задоволено.

У касаційних скаргах Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на посаді судді працює з 02 лютого 1998 року, з 30 жовтня 2008 року переведена на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Львівського апеляційного округу від 15 лютого 2008 року присвоєно 2 кваліфікаційний клас судді, розмір надбавки за вислугу років становить 20% заробітку.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Тернопільській області проводилось нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_4 за період з 01 червня 2005 року по 31 березня 2011 року виходячи з посадового окладу 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати з розрахунку мінімальної заробітної плати 332 грн. (станом на 01 вересня 2005 року).

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що права позивача на оплату праці (заробітну плату та щомісячне грошове утримання) були порушені, а тому підлягають поновленню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, встановлено що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» з 01 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Постановою № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 05 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону України «Про статус суддів», а не статтею 8 Закону України «Про оплату праці», виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону України «Про оплату праці», зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах Кабінет Міністрів України №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача при виплаті заробітної плати з 01 червня по 31 грудня 2005 року.

Таку ж правову позицію неодноразово було висловлено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 04 листопада 2015 року (справа № 21-537а15) та від 11 листопада 2015 року (справа № 21-518а15).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 03 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 01 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим, аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року).

Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, яке ухвалено відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт може бути визнаний адміністративним судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, між тим втрачає чинність він лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду про визнання такого нормативно-правового акту нечинним.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.

Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Отже, оскільки вказані положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, тому підлягали виконанню.

У зв'язку з викладеним вимоги позивача про перерахунок заробітної плати та інших виплат на підставі постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: