ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/800/11376/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Шабатенко А.М.

відповідача Дрозд І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної службина постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 рокута ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 рокуу справі№804/12851/13-аза позовомПублічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський стрілочний завод» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ДнСЗ») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Дніпропетровську Міндоходів у Дніпропетровській області, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110 та №0000262110.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «ДнСЗ» з питання повноти нарахування та сплати земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2011 - 2012 роки та січень - липень 2013 року.

За результатами перевірки 10 вересня 2013 року відповідачем складено акт №181/21.1-14367980, в якому зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та встановлено заниження податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2011 - 2012 роки та січень - липень 2013 року на загальну суму 14024099,24 грн., у тому числі за 2011 рік у сумі 5387409,00 грн., за 2012 рік у сумі 5447824,37 грн., за січень-липень 2013 року у сумі 3188865,87 грн. та завищення суми земельного податку за 2012 рік та січень-липень 2013 року на загальну суму 78011,55 грн.

На підставі висновку, викладеного в акті перевірки, 20 вересня 2013 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення:

№ 0000252110, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з орендної плати юридичних осіб у загальній сумі 16856698,94 грн., з яких за основним платежем у розмірі 14024099,24 грн., та 2832599,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000262110, яким позивачу зменшено суму земельного податку на 78011,55 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що договори оренди землі, укладені між позивачем та Дніпропетровською міською радою, є цивільно-правовими договорами, а відтак до них мають застосовуватись передусім норми, які містяться в Цивільному кодексі України, законах України «Про плату за землю» та «;Про оренду землі». За таких обставин, враховуючи відсутність у Податковому кодексі України вимог щодо приведення умов раніше укладених договорів оренди землі (в частині розміру орендної плати) у відповідність з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, суди дійшли висновку про необхідність сплати позивачем орендної плати, виходячи з приписів укладених договорів оренди земельних ділянок.

Також судами зазначено про правомірність здійснення позивачем розрахунку плати за земельні ділянки, договори оренди яких закінчилися, виходячи з розміру земельного податку, а не орендної плати.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність відсутність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку, закріпленого у статті 9 ПК України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить не менше 3 % від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 14 липня 2015 року №21-1699а15, від 02 грудня 2014 року №21-274а14.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «ДнСЗ» в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

У той же час, колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року №0000262110, яким податковим органом зменшено суму основного платежу - земельного податку у розмірі 78011,55 грн.

Як зазначено вище, плата за землю здійснюється користувачами земельних ділянок у вигляді земельного податку та орендної плати.

Сторонами справи не заперечується, що частина договорів оренди, укладених між позивачем та Дніпропетровською міською радою припинили свою дію. Однак, позивач продовжує користуватися зазначеними земельними ділянками.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також, постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

На підставі вищезазначеного, та з метою недопущення порушення приписів статті 16 ПК України, позивач зобов'язаний був сплачувати саме земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі фактичного користування земельними ділянками у відповідності до пункту 274.1 статті 274 ПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позиція відповідача про порушення платником підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, яке призвело до завищення суми податкового зобов'язання по сплаті земельного податку на суму 78011,55 грн., є неправомірною.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі №804/12851/13-а скасувати в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110.

3. У відповідній частині постановити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року №0000252110 відмовити.

4. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі №804/12851/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна