ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/59033/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року по справі № 2а/1570/1125/11

за позовом ОСОБА_4

до Державної виконавчої служби України

про визнання дій неправомірними, визнання постанови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернулася до Державної виконавчої служби України із позовом про визнання дій неправомірними, визнання постанови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2011 року позов задоволено. Визнано дії державного виконавця, пов'язані з прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12 січня 2011 року ВП№13077131 неправомірними. Визнано незаконною постанову про повернення виконавчого документа від 12 січня 2011 року ВП №13077131. Зобов'язано Державну виконавчу службу України відновити виконавче провадження за ВП№13077131.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року змінено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2011 року. Мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року, в частині мотивів, з яких виходив суд при прийнятті постанови і положень законів, якими він керувався - змінено, вказано замість мотивів та правових норм мотиви та положення законів, з яких виходив та якими керувався апеляційний суд в мотивувальній частині постанови у цій справі. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до виконавчого листа 2а-73/06, виданого 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню 8622,03грн.

Відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року постановою державного виконавця від 25 листопада 2010 року відновлено виконавче провадження ВП№13077131 за вказаним виконавчим листом.

В ході проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП№13077131, до Державного казначейства України надіслано платіжну вимогу від 14 грудня 2010 року №506/8.

Вказану платіжну вимогу повернуто листом від 28 грудня 2010 року №5-13-04/6878-24365 без виконання у зв'язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не передбачено видатків для виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої діями органів державної влади та їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень.

Враховуючи викладене, державним виконавцем складено акт від 12 січня 2011 року про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю рахунків для здійснення відшкодування за зазначеною категорією судових рішень.

Постановою державного виконавця від 12 січня 2011 року виконавчий лист 2а-73/06, виданий 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси, повернуто стягувачу.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати дії та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження за виконавчим листом 2а-73/06, виданого 10 жовтня 2007 року Суворовським районним судом м. Одеси.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не використано наданих йому прав відповідно до закону і не вжито всіх можливих заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження» спрямованих на виконання судового рішення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у 2010 році виконання судового рішення дійсно було не можливо у зв'язку з відсутністю бюджетних видатків. Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» передбачено видатки на відшкодування шкоди, завданої діями органів державної влади та їх посадовими особами при здійсненні своїх повноважень в розмірі 30 000грн, а тому на дату винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого листа, було можливим безспірне списання вказаних коштів та виконання судового рішення.

Колегія суддів при перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанцій частково погоджується як з висновками суду першої так із висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Вимогами частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 47 зазначеного Закону передбачені випадки в яких державний виконавець повертає стягувачу виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково.

В ході примусового виконання державним виконавцем до Державного казначейства України надіслано платіжну вимогу від 14 грудня 2010 року №506/8 для стягнення коштів з Державного бюджету України. Вказану вимогу повернуто без виконання. У зв'язку з поверненням без виконання вказаного вимоги складено акт від 12 січня 2011 року про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю рахунків для здійснення відшкодування за зазначеною категорією судових рішень

Вважаючи вказані виконавчі дії достатніми, державний виконавець 12 січня 2011 року виніс постанову про повернення виконавчого листа стягувачеві без виконання відповідно до частини 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Так, відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Вимогами статті 89 цього Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Судами попередніх інстанції встановлено, що підставою невиконання виконавчого листа № №2а-73/06, виданого Суворовським районним судом м. Одеси є відсутність коштів на виконання рішень судів саме у зазначеній категорії справ у 2010 році.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиконання судового рішення та порушення прав громадянина.

Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа без виконання стягувачу від 12 січня 2011 року, оскільки на відміну від 2010 року додатком 3 до Закону України «Про державний бюджет на 2011 рік» були передбачені видатки в розмірі 30 000грн, зокрема на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду.

Тобто, суб'єктом владних повноважень було прийнято передчасне рішення. Оскаржувана постанова державного виконавця винесена без вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, та без з'ясування віх обставин, що є суттєвими для вчинення відповідних дій.

Змінюючи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2011 року, суд апеляційної інстанції не врахував того, що суд першої інстанції у своєму рішенні зобов'язав орган виконавчої служби відновити виконавче провадження.

Виконавче провадження відновлюється відповідно до положень статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» і є самостійною виконавчою дією, що в свою чергу є дискреційною функцією державного виконавця, а завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, така позовна вимога та рішення суду є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає повному скасуванню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині, а у задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року в частині зобов'язання Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження скасувати.

У цій частині прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволенні вимоги про зобов'язання Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження ВП№13077131.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.