ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" серпня 2016 р. м. Київ К/800/11905/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й.,
та секретаря - Ковтонюка С.Д.,
за участю: представника Міністерства юстиції України - Скалецької І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року
у справі № 809/4366/15
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області
про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому просив:
- скасувати накази Міністерства юстиції України № 3827/К від 10 листопада 2015 року та Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області № 1544/6 від 10 листопада 2015 року;
- поновити його на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 10 листопада 2015 року;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200 000 грн., а також судові витрати у справі та витрати на правову допомогу спеціалістом у галузі права в сумі 15 000 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 13 травня 2015 року ОСОБА_2 проходив публічну службу на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби.
ОСОБА_2 написана заява на звільнення за угодою сторін проте, в заяві не поставлена дата її написання, але зазначено, що датою звільнення слід вважати дату підписання наказу.
Наказом Міністерства юстиції України від 10 листопада 2015 року № 3827/к позивача звільнено з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, з 10 листопада 2015 року.
10 листопада 2015 року наказом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області № 1544/6 оголошено наказ Міністерства юстиції України від 10 листопада 2015 року № 3827/к «Про звільнення ОСОБА_2М.» та прийняти рішення організаційно-розпорядчого характеру, пов'язані із звільненням позивача з посади.
В подальшому, 11 листопада 2015 року позивачем подано телеграму про відкликання своєї заяви про звільнення та просив вважати її недійсною.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.
Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.
В пункті 8 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
Таким чином, з огляду на зміст вказаних вище норм закону, для припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо підстави та строку з якого договір вважатиметься припиненим, а отже, й припиненими трудові права та обов'язки сторін, окрім тих, які пов'язані з наслідками припинення договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що заява позивача про звільнення містить підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - день винесення наказу. Заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція керівника установи на заяві позивача.
Наведене свідчить про досягнення між сторонами домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
Наведене відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеній у постанові від 15 жовтня 2013 року № 21-320а13.
Крім того, колегія суддів зауважує щодо безпідставності доводів позивача про незаконне звільнення його під час його тимчасової непрацездатності, оскільки за правилами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівника в період його тимчасової непрацездатності, а в даному випадку позивача звільнено за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неправомірності дій Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області стосовно прийняття оскаржуваних наказів про звільнення позивача за згодою сторін згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але судами попередніх інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді М.М. Олексієнко
Ю.Й. Рецебуринський