ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/37398/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

установив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2015 року позов за період з 12 березня 2013 року по 12 вересня 2014 року залишено без розгляду.

Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради нарахувати позивачу державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 12 вересня 2014 року до 31 грудня 2014 року згідно з вимогами ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років на поточний рік, з врахуванням проведених виплат; в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у відповідача, є особою застрахованою в системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Рішенням відповідача від 18 березня 2013 року позивачу призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як працюючій особі, на період з 12 березня 2013 року по 19 грудня 2015 року в сумі 130 грн. 00 коп.

Листом від 19 лютого 2015 року № 496/28-2/04 відповідач повідомив позивача про те, що з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року припинена виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 01 січня 2015 року поновлена.

Не погодившись з діями та рішенням відповідача, позивач заявила цей позов.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов за період з 12 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року, виходив з положень ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 року. За період з 01 січня 2015 року в позові відмовлено з посиланням на те, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" втратив чинність з 01 січня 2015 року.

Відмовляючи в позові повністю, суд апеляційної інстанції зазначив, що обов'язок щодо надання позивачу матеріального забезпечення у вигляді допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку за Законом № 2240-III покладено на роботодавця.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

До 01 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України № 107-VI від 28 грудня 2007 «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХII від 21 листопада 1992 року, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 року, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами.

Зокрема, статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У постанові від 8 жовтня 2013 року у справі 21-268а13 Верховний Суд України дійшов висновку, що з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію положення статті 43 Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року відновили свою дію попередні редакції статей 13, 15 та пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-ХІІ), які діяли до внесення до них змін Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VІ).

Оскільки у цій справі суди встановили, що спір виник щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-ІІІ, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 №835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» №2240-III від 18 січня 2001 року призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року №1751 саме на виконання Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХII від 21 листопада 1992 року (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI, тобто на виконання Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 року, не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 року на виконання статті 45 Закону № 2154-VIКабінетом Міністрів України не визначалися.

За таких обставин, приймаючи рішення про задоволення позову з 12 вересня 2014 року, у розмірі, передбаченому ст. 43 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» №2240-III від 18 січня 2001 року, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Щодо відмови в позові за період з 01 січня 2015 року, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

У відповідності до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 січня 1996 № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Частина 3 ст. 22 Конституції України стверджує, що при ухваленні нових законів або внесенні змін в чинні закони не допускається звуження обсягу та змісту існуючих прав і свобод. Ця норма згідно зі ст. 8 Конституції має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії, вона не може ігноруватися з тієї причини, що суперечить міжнародному договору або практиці Європейського суду.

У своїх рішеннях Конституційний Суд України, рішення якого є обов'язковими, неодноразово вказував на те, що пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою права на достатній рівень життя і що звуження обсягу або змісту цього права шляхом ухвалення нових законів або внесення змін в чинні закони згідно ст. 22 Конституції не допускається. Така позиція висловлена в п. 3.4 мотивувальної частини Рішення Суду від 18 червня 2007 № 4-рп/2007; п. 6 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002; п. 6 мотивувальної частини Рішення від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004.

Рішеннями від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 01 грудня 2004 № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України ухвалював про неконституційність законів, які звужують права громадян.

Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Але в Україні такі обмеження не вводилися.

Суд касаційної інстанції вважає, хоча названий Закон втратив чинність, проте право позивач набула до внесення таких змін.

Посилання суду апеляційної інстанції на ст. 50 Закону України № 2240-III, як на підставу для відмови в позові, є помилковою, оскільки не узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 01 жовтня 2013 року № 21-362а13, від 04 листопада 2014 року № 21-485а14 та від 22 квітня 2014 року.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, то скаргу позивача слід задовольнити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської ради протиправними.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Придніпровського району департаменту соціальної політики Черкаської міської нарахувати ОСОБА_4 державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 12 вересня 2014 року до 19 грудня 2015 року згідно з вимогами ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років на поточний рік, з врахуванням проведених виплат.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: