ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/38550/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області (далі - Управління ПФУ) про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці,

в с т а н о в и в:

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Постановою Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, позов задоволено.

Визнано неправомірними дії Управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_4 в перерахуванні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: з 01.01.2012р. по 30.03.2012р. у відповідності до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області №151 від 19.01.2012р.; з 01.04.2012р. по 30.06.2012р. у відповідності до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області №1015 від 23.05.2012р.; з 01.07.2012р. по 30.11.2012р. у відповідності до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області №1419 від 10.07.2012р. та з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. у відповідності до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області №2455 від 05.12.2012р. у розмірі 80% суддівської винагороди працюючого судді без обмежень.

В касаційній скарзі відповідач Управління ПФУ, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді судді Пирятинського районного суду Полтавської області з 15.07.1992 року по 07.04.2009 року. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.03.2009 року звільнений з посади судді у відставку.

Після звільнення позивач звернувся до Управління ПФУ про призначення йому довічного щомісячного грошового утримання, але йому було безпідставно відмовлено, внаслідок чого він був змушений звернутися до суду.

Постановою Лубенського міськрайонного суду від 27.04.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2012 року, відповідача зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_4 довічне щомісячне грошове утримання у розмірі 80% заробітної плати з 01.12.2010 року.

У червні 2012 року відповідач на виконання рішення суду від 27.04.2011 року нарахував і виплатив позивачу довічне щомісячне грошове утримання у розмірі 80% від заробітної плати з 01.12.2010 року.

З тих підстав, що з 01.01.2012 року змінилася система оплати праці суддів у відповідності до ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач 29.11.2012 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до наданих йому довідок ТУ ДСА України у Полтавській області про збільшення суддівської винагороди, однак отримав відмову.

За правилами частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Наведене правило було закріплене й у ст. 138 Закону №2453-VІ, згідно з частиною третьою якої у редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 1 січня 2012 року введено в дію ст. 129 Закону №2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою. У зв'язку з чим, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач і звернувся до Управління ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки апеляційного суду Вінницької області про заробітну плату працюючого судді.

Частиною 3 ст. 138 Закону №2453-VІ у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року; далі - Закон №3668-VI), чинною на час виникнення спірних відносин, передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

У ч. 5 вказаної норми Закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 ч. 3, перше, друге, третє речення ч. 5 ст. 138 Закону №2453-VI в редакції Закону №3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом №3668-VI змінено визначений Законом №2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон №3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, 18 червня 2007 року №4-рп/2007, 22 травня 2008 року №10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 17 березня 2015 року (справа №21-371а14) висловив наступну правову позицію: «…з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону №2453-VI в редакції до змін, внесених Законом №3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

Таким чином, до 3 червня 2013 року - дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 - правовідносини щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання регулювалися ст. 138 Закону №2453-VІ у редакції Закону №3668-VI, яка передбачала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2012 року по 02.06.2013 року має здійснюватися у відповідності до положень законодавства, чинних у цей період часу, а з 03.06.2013 року з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року, тобто з 03.06.2013 року без обмежень щодо граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки є помилковим тільки в частині, а рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року скасувати.

Постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 січня 2013 року змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини у такій редакції:

«Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Пирятинському районі Полтавської області перерахувати та виплатити ОСОБА_4 з 1 січня 2012 року по 23 січня 2013 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи з 80% розміру грошового утримання судді, з якого сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді, згідно ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», але не вище десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням різниці, яка була виплачена».

В решті постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко

В.В. Швець