ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" вересня 2015 р. м. Київ К/800/45844/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року,-
у с т а н о в и л а :
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - міграційна служба), в якому просив визнати протиправною відмову в реєстрації місця проживання та зобов'язання зареєструвати його місце проживання в садовому будинку, що за адресою: Чернігівський район, Старобілоуська сільська рада, садівниче товариства «Механізатор», земельна ділянка № НОМЕР_1.
В обґрунтування позову позивач посилався на порушення відповідачем вимог Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» та просив про задоволення позовних вимог.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначений садовий будинок позивача відповідно до положень статті 379 Цивільного кодексу України можна вважати іншим житловим приміщенням, оскільки такий придатний для постійного проживання у ньому, а тому відмова міграційної служби у реєстрації за цим місцем проживання є протиправною і такою, що суперечить положенням статей 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні».
Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_4 є власником садового будинку загальною площею 23,3 кв.м., що розташований за адресою: Чернігівський район, Старобілоуська сільська рада, садівниче товариства «Механізатор», ділянка № НОМЕР_1. У даному будинку позивач постійно проживає разом із сім'єю.
27 жовтня 2011 року у зв'язку із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання, позивач звернувся до міграційної служби із заявою, у якій просив зареєструвати його нове місце проживання в садовому будинку за вказаною адресою.
Проте, листом 20 березня 2013 року № 18 позивачу відмовлено у здійсненні такої реєстрації у зв'язку з тим, що садовий будинок не відповідає нормам для житлових будинків і земельна ділянка, на якій він розташований, не має відповідного цільового призначення.
Так, статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло (стаття 47).
За змістом статті 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Вказаним Законом визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.
Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України (у редакції спірного періоду) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно статтею 4 Житлового кодексу УРСР (у редакції спірного періоду) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає:
- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
- жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
- жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
- квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Статтею 6 цього Кодексу встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян.
У пункті 1.2. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України (2) №95 від 19 березня 2013 р. визначено, що садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання.
При цьому, на період виникнення зазначеного спору, механізму здійснення реєстрації місця проживання у садовому будинку, придатність для проживання якого не підтверджена, не було, а тому висновки судів щодо задоволення позовних вимог не відповідають вимогам Закону.
За таких обставин правових підстав для здійснення реєстрації позивача у садовому будинку на час звернення із відповідною заявою останнього не було.
Виходячи із викладеного та того, що суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, такі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
п о с т а н о в и л а:
Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у позові ОСОБА_4 відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може бути переглянута в порядку, визначеному статтями 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало