ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" вересня 2015 р. м. Київ К/800/19282/14
К/800/20623/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Апеляційного суду Луганської області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року за касаційними скаргами Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Луганської області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року, адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Апеляційний суд Луганської області провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_4 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про статус суддів» на момент проведення виплат, та здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів. Зобов'язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати ОСОБА_4 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про статус суддів» на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.
У касаційних скаргах Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 01 лютого 2002 року працює на посаді судді Апеляційного суду Луганської області, що підтверджується довідкою Апеляційного суду Луганської області.
Згідно довідки Апеляційного суду Луганської області та розрахункових листів заробітна плата ОСОБА_4 з червня по грудень 2005 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 541 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що права позивача на оплату праці протягом червня - грудня 2005 року були порушені, оскільки посадовий оклад ОСОБА_4 не відповідав вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися, виходячи з наступного.
Так, частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив посадовий оклад, зокрема, Голові Верховного Суду України до 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
При цьому, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України та визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
Проте, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 01 червня по 31 грудня 2005 року у відповідність з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували зазначені постанови частково, лише в частині розміру посадового окладу позивача, і не врахували при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514 крім розмірів посадових окладів встановлено, що преміювання Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України здійснюється щомісяця в розмірі до 10 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; зазначеним посадовим особам надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288, не встановлюється, преміювання відповідно до зазначеної постанови не здійснюється.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «Ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 05 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».
Зазначеними Указами Президента України встановлювались додаткові заходи соціального захисту суддів, в тому числі різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені Укази Президента України втратили чинність з 01 січня 2006 року.
Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, передбачивши у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених Указів Президента України в частині оплати праці суддів.
Враховуючи викладене, заробітна плата суддів з 01 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 01 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 01 червня 2005 року - відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 01 січня 2006 року, а тому підстави для перерахунку заробітної плати позивача відсутні.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача на належну заробітну плату.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України задовольнити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Апеляційного суду Луганської області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про проведення перерахунку та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.Л. Іваненко
Судді: М.І. Мойсюк
В.В. Тракало