ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" серпня 2016 р. м. Київ К/800/6780/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівМоторного О.А. Цвіркуна Ю.І.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року

у справі №812/10014/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вістол»

до Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вістол» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, задовольнив адміністративний позов частково. Зобов'язав відповідача поновити в автоматизованій системі «Податковий блок» дані щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань податку на додану вартість у сумі 36 744 444,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 34 997 092,00 грн., які було вилучено на підставі акту перевірки від 13 листопада 2013 року №2/22/32926534. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі постанови слідчого від 28 жовтня 2013 року, наказу від 01 листопада 213 року №261, відповідно до положень підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 7.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2013 року, про що склали акт від 13 листопада 2013 року №2/22/32926534, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1, пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 4.1 статті 44, пункту 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено валові доходи у розмірі 128 333 800,00 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено валові витрати на 127 598 846,00 грн.; статей 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 44, 185, 187, 188 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36 744 444,00 грн.; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у розмірі 34 997 092,00 грн.

На підставі акту перевірки від 13 листопада 2013 року №2/22/32926534, контролюючий орган 14 листопада 2013 року здійснив коригування даних податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача у АІС «Податковий блок» шляхом анулювання задекларованих позивачем показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 36 744 444,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 354 997 092,00 грн.

Не погоджуючись з діями контролюючого органу, щодо коригування показників податкової звітності позивача за перевіряємий період, на підставі акту перевірки, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив зобов'язати відповідача відновити показники задекларованої податкової звітності позивача у АІС «Податковий блок» суми податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, виходили з безпідставності коригування податкової звітності позивача на підставі акту перевірки, без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення, яке призвело до негативних правових наслідків (у вигляді зміни показників податкових зобов'язань та податкового кредиту), а тому відповідачем порушено права та інтереси позивача, оскільки такі зміни несуть за собою податкові зобов'язання.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

За приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України, що у свою чергу виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

При цьому, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої зауваження до відповідного акту, які можуть в подальшому бути враховані податковим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки.

Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків, що зумовлює відсутність порушень у реалізації охоронюваних законом інтересів особи, оскільки в такому разі правомірне притягнення особи до набуття певних благ не обмежується.

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

За таких обставин, дії контролюючого органу щодо внесення до електронних баз даних змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки контролюючим органом були внесені зміни до інформаційній базі даних АІС «Податковий блок» щодо показників податкової звітності позивача за спірний період.

При цьому встановлено, що податкові повідомлення-рішення за наслідками здійснення цієї перевірки контролюючим органом не приймались, що свідчить про те, що виявлені порушення не призвели до донарахування грошових зобов'язань.

Відтак, оскільки акт перевірки не порушує прав позивача, а внесення до інформаційних систем змін без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно з статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно і правильно, але їм надана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегіявважає, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у частині задоволення позовних вимог, з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі №812/10014/13 скасувати у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити в автоматизованій системі «Податковий блок» дані щодо задекларованих позивачем податкових зобов'язань податку на додану вартість у сумі 36 744 444,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 34 997 092,00 грн., які було вилучено на підставі акту перевірки від 13 листопада 2013 року №2/22/32926534 та прийняти у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі №812/10014/13 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Моторний О.А. Цвіркун Ю.І.